Пруссія при Наполеоні – Штейн, Гарденберг, Шарнхорст

Пруссія в кінці XVIII століття

Фрідріх II помер всього за три роки до початку французької революції, залишивши Пруссію з усіма рисами старого порядку до кріпосного права включно. Його племінник Фрідріх-Вільгельм II (1786-1797), збільшував Пруссію по другому і третьому польським розділах, не тільки не думав про якісь реформи, але був прямо ворогом просвітнього напрямки свого дядька. Наступний король, Фрідріх-Вільгельм III (1797-1840), рівним чином не робив ніяких перетворень. Але за Пруссією все ще залишалася слава військового держави. Иенской битва 1806 зруйнувала і цю славу, а подальший хід війни з Наполеоном показав, що і вся система внутрішнього управління в Пруссії була розхитана. Наполеон залишив за Фрідріхом-Вільгельмом III лише половину його володінь, та й то з милості. Це страшне лихо змусило прусський уряд взятися за перетворення, без яких подальше існування Пруссії і при нових обставинах було б немислимо.

Пруські реформи

У Пруссії з самого початку французької революції була партія, співчувати скасування станових привілеїв і встановлення громадянської рівності. Ця партія симпатизувала, також наполеонівської адміністративної централізації, але разом з тим мріяла і про сьогодення народному представництві. Самим видатним діячем цього напряму був Гарденберг.В той же час на прусської службі перебував барон Штейн (1767-1831), неприязно ставився до революції і системі Наполеона, хоча і бачив в нових порядках багато гідного наслідування. Король зробив його керівним міністром, і Штейн сміливо приступив до реформ. Він скасував кріпосну залежність селян у Пруссії (1807) і дозволив бюргерам купувати дворянські маєтки, але залишив на час за поміщиками колишні судові і поліцейські права, в їхніх маєтках. Штейн був ворогом бюрократичної централізації і прагнув розвинути в суспільстві самодіяльність. Він хотів ввести в Пруссії міське та обласне самоврядування, але встиг видати тільки положення про міське самоврядування. Наполеон, дізнавшись про те, що Штейн ставиться до нього вороже, зажадав відставки міністра-реформатора. Фрідріх-Вільгельм III повинен був виконати цю вимогу і призначив міністром Гарденберга. Останній був противником самоврядування і стояв за французьку систему централізації, але зате готував введення в Пруссії народного представництва. Навпаки, інші реформи Штейна він продовжував, скасувавши цехи і дозволивши селянам викуповувати свої землі в повну власність шляхом уступки поміщикам третини кожного селянського ділянки і т. П. У той же час прусський уряд прагнуло підняти народну освіту, у чому йому особливо багато допомагав чудовий вчений і мислитель Вільгельм фон Гумбольдт [1], в молодості сам сильно співчував французьким перетворенням. Йому був зобов’язаний своїм виникненням в 1809 р берлінський університет, в який були запрошені кращі професори Німеччини. Серед них особливо висунувся філософ Фіхте (1762-1814), колись теж захищав нові французькі порядки. Тепер він головним чином діяв на патріотизм своїх співвітчизників знаменитими «промовами до німецької нації». Нарешті, прусський уряд в цей час зайнялося і новим пристроєм армії. За Тільзітського світу Пруссії дозволялося тримати під рушницею тільки 42 тисячі осіб. Генерал Шарнхорст придумав спосіб мати більш значну армію. Цей спосіб полягав у тому, що молодих людей брали в солдати на дуже короткий час і, навчивши, як слід, відпускали додому з обов’язком, проте, з’явитися знову на службу в разі війни. Поруч з армією створювалися таким чином резервні війська (ландвер) і для крайніх випадків народне ополчення (ландштурм). Для здійснення такої системи необхідно було ввести загальну військову повинність, тобто поширити на всі стани обов’язок захисту батьківщини. Прусська військова реформа Шарнхорста послужила згодом зразком і для інших держав.

Реформи Штейна, Гарденберга і Шарнхорста встигли не тільки зміцнити Пруссію, але і зробити з неї держава, на яке стали покладати всі свої надії німецькі патріоти, які прагнули до боротьби з Наполеоном. Пруссія виправдала ці надії, але під час війни за звільнення, що отримала національний характер, здійснення реформ повинно було призупинитися. Коли війна скінчилася, настали нові часи, і в політиці Фрідріха-Вільгельма III почався поворот до старого.

Посилання на основну публікацію