Проблеми нового світопорядку

Діяльність міжнародних організацій не завжди гарантує успіхи у вирішенні проблем світового розвитку.

Очікувалося, що після завершення «холодної війни» і припинення протистояння СРСР і США число «гарячих точок» у світі знизиться, а авторитет і роль міжнародних організацій зростуть. Але ці надії не виправдалися. Кількість внутрішньодержавних, міжетнічних, міжрелігійних конфліктів різко збільшилася, почалося розповзання по планеті ядерної зброї.

У нових умовах американські правлячі кола сформулювали ідею американського світового лідерства – особливої ​​відповідальності США за встановлення і збереження світової стабільності. Спираючись на величезну військову, економічну міць і розгалужену систему союзів, вважаючи себе переможцем у «холодній війні», США сподівалися грати роль єдиної глобальної наддержави. Це не тільки не усунуло протиріччя, властиві двополюсному світу, але і породила нові.

Американські політики прагнули нав’язати всьому світу якісь «універсальні», на їхню думку, ліберально-демократичні цінності, які часто не відповідали історичним, економічним і політичним особливостям різних країн і народів. Захист країнами Заходу принципів «світу без кордонів», що гарантує свободу переміщення ідей, людей і капіталів, розглядається в багатьох країнах як загроза їх національної безпеки і культурним традиціям.

Методи, які правлячі кола Сполучених Штатів обрали для захисту національних інтересів і боротьби з міжнародним тероризмом, часто ще більш ускладнюють міжнародну обстановку. Країни, охоплені внутрішніми конфліктами або оголошені центрами міжнародного тероризму, можуть стати об’єктом військового втручання. При цьому США вважали себе вправі застосовувати силу без санкції Ради Безпеки ООН. Щоб виправдати свою політику, лідери США говорили про недостатню ефективність ООН, про складність досягнення єдності в Раді Безпеки.

Започаткована у 2003 р в відповідності з новою стратегією військова операція проти Іраку зустріла осуд навіть з боку таких дружніх США країн, як Франція і Німеччина, не кажучи вже про Росію та Китай. Ряд політиків вважає, що США захопили Ірак, щоб встановити контроль над його нафтовими багатствами, а не заради поширення демократії. Політика окупаційної влади, що ігнорували насущні потреби іракців, призвела до виникнення в країні руху опору окупантам. Воно розвивається під гаслами ісламського екстремізму та за підтримки радикальних мусульманських організацій. Тим самим Ірак дійсно стає одним з центрів міжнародного тероризму, однак відповідальність за це несуть США та їхні союзники.

Багато країн визнають, що існуюча система між-народно-правових норм не цілком відповідає сучасним умовам, а ООН потребує реформування. Проте дипломати більшості держав світу, в тому числі і Росії, виходять з того, що ці перетворення повинні проводитися колективними зусиллями міжнародного співтовариства. Односторонні ж дії держави, навіть володіє військовим перевагою над будь-яким можливим супротивником, повертають світ до часів панування грубої сили. Більше того, вони здатні підштовхнути країни, яким загрожує військове втручання США, до якнайшвидшого створення власних сил «стримування» та придбання ЗМУ.

Посилання на основну публікацію