Проблеми екології в 20 столітті

Ризик катастрофічних впливів воєн, конфліктів і аварій на людей і середовище їх перебування – не єдина глобальна проблема, що вимагає підвищеної уваги. Навіть якщо вдасться звести до мінімуму відповідні ризики, залишиться загроза руйнівного впливу біосферу зростаючих масштабів виробничої діяльності людини. Завдяки розвитку науки і техніки, індустріалізації тільки за період 1850-1960-х рр. обсяг виробництва товарів і послуг в промисло-но розвинених країнах Європи та Північної Америки збільшився в 30 разів. Відповідно зросло споживання енергоресурсів, сировини, води, збільшилися відходи виробничої діяльності. У 1970-х рр. група провідних вчених світу, що об’єдналися в так званий Римський клуб, створила комп’ютерну модель розвитку світу. У неї були закладені параметри зростання виробництва і споживання, наявності природних ресурсів, стану біосфери і т.д. Результати бентежили. Виявилося, що при збереженні колишніх темпів зростання чисельності населення і приросту виробництва людство в дуже короткі терміни зіткнеться з виснаженням ресурсів розвитку. У наступне десятиліття проведені підрахунки не раз уточнювалися з урахуванням відкриття нових родовищ нафти, газу. Враховувалися зростаючі можливості використання альтернативних джерел енергії та здійснення заходів з охорони природи. Проте загроза глобальної екологічної катастрофи не знята з порядку денного.

Особливу тривогу фахівців викликають наступні проблеми.

Зростаючі масштаби виробничої діяльності негативно впливають на біосферу Землі в цілому. В останні десятиліття спостерігається руйнування озонового шару, що захищає поверхню планети від сонячної радіації. Виникнення так званих «озонових дір» над цілими континентами створює загрозу підвищення захворюваності людей на рак шкіри, ураження тварин і рослин. Починається процес глобальних змін клімату. Це пов’язано зі зростанням викидів в атмосферу тепла, що виділяється при згорянні палива, а також вуглекислого газу. Здатність рослинного покриву Землі поглинати надлишкову вуглекислоту вже вичерпана, тим більше що в процесі господарського освоєння територій лісів, особливо тропічних, значна частина їх знищена. Цей процес триває. Щорічно знищується 20 млн га тропічних лісів. Багато вчених говорять про перспективи танення полярних льодів і крижаного покриву Гренландії та Антарктиди, підвищенні рівня океану, затопленні сотень прибережних міст і родючих земель. Одночасно через зміни клімату, виснаження родючості грунту і її вітрової ерозії в багатьох районах світу йде наступ пустель. Тільки в Африці за останні 50 років щорічно пустелі поглинали 1300000 га продуктивних земель. Вчені відзначають триваюче забруднення повітря, води, грунту токсичними, у тому числі радіоактивними, відходами виробництва, хімічними речовинами і отрутохімікатами, що використовуються в сільському господарстві.

У 1970-1980-і рр. викиди газоподібних відходів в атмосферу становили близько 20 млрд т, промисловими і побутовими стоками щорічно забруднювалося понад 9 трлн куб. м води.

Більшість з викидаються у воду і атмосферу забруднюючих речовин існує в природі, але перевищення природних їх концентрацій в десятки і сотні разів викликають загибель рослин і тварин, мутації, порушення механізмів спадковості, в тому числі і в людини. Якщо в минулому окремі осередки забруднення довкілля людей існували лише на обмежених територіях, то на початку XXI ст. забруднення набуло глобального характеру. Кислотні дощі, що вбивають рослинність, випадають в тисячах кілометрах від промислових центрів. Отрутохімікати були виявлені навіть в організмах пінгвінів Антарктиди.

Виділяється ряд факторів, вплив яких на організм людини ще остаточно не встановлено. Постійно зростає загальний фон електромагнітного випромінювання від тисяч радіо- і телемовних станцій, радіотелефонів, промислових і оборонних об’єктів. У містах, де лише в останні десятиліття виявилося зосереджено більшість населення світу, людина постійно піддається набагато більшій інформаційному впливу, ніж будь-коли в минулому. В цілому ж зміна існували століттями умов життя, судячи зі зростання нервово-психічних, ракових і серцево-судинних захворювань, несприятливо для людей. Незважаючи на вражаючі успіхи медицини, вона не всесильна. Поки не знайдено ефективного засобу лікування такого небезпечного захворювання як СНІД. Не виключені мутації збудників інших інфекційних хвороб, які при великій скупченості населення і високої інтенсивності міжнародного спілкування, особливо туризму, викличуть пандемії (глобальні епідемії), небезпечні для життя мільйонів чоловік.

Поряд із заходами щодо захисту природи, що робляться на національно-державному рівні, активізується міжнародне співробітництво в питаннях екології. Ще в 1972 р ООН провела в Стокгольмі Міжнародну конференцію з навколишнього середовища і розвитку. Друга така конференція відбулася в 1992 р в Ріо-де-Жанейро (Бразилія), на ній була прийнята програма дій на XXI ст. Вона включила розробку концепції стійко-безпечного розвитку для всього людства як альтернативу глобальної катастрофи. Провідні країни світу взяли на себе зобов’язання скоротити, а надалі і припинити провадження фреоносодержащіх речовин, витік яких в атмосферу завдає особливий збиток озоновому шару. Держави, що використовують ядерні технології, дотримуються єдині міжнародні стандарти безпеки функціонування АЕС. Прийнятий принцип міжнародної відповідальності за збереження середовища проживання людини з відповідними санкціями. Передбачається виплата компенсацій за нанесення екологічного збитку іншим країнам, якщо це стало наслідком порушення стандартів безпеки. З використанням супутникових засобів здійснюється постійний моніторинг (контроль) стану навколишнього середовища. Досягнуто домовленості про спільні дії служб порятунку, міністерств з надзвичайних ситуацій при виникненні екологічних та природних катастроф. Так, після цунамі в Індійському океані в грудні 2004 р, що забрали в прибережних державах життя понад 300 тис. Осіб, рятувальники і медики більшості держав світу спільно допомагали подолати наслідки трагедії.

У 2005 р набув чинності договір, підписаний у Кіото (Японія) – Кіотський протокол. Він визначає для кожної держави гранично допустимі норми викиду вуглекислого газу в атмосферу. Країни, що перевищують цей ліміт, зобов’язані виплачувати компенсації іншим учасникам договору. Передбачається, що це створить додатковий стимул для впровадження екологічно безпечних технологій. На жаль, до договору Кіото поки не приєдналися такі великі держави, як США, Китай, Індія, Австралія, відповідальні майже за половину шкоди навколишньому середовищу.

Вирішення багатьох екологічних проблем, успіх боротьби з тероризмом і розповсюдженням зброї масового ураження безпосередньо залежать від подолання нерівномірності в розвитку різних регіонів світу.

Саме розвиваються стали джерелом демографічних проблем, викликаних стрімким збільшенням чисельності населення Землі. Голод, злидні, хвороби стали незмінними супутниками найбідніших держав Африки та Азії.

Чисельність їх населення – близько 2 млрд осіб, а дохід громадян становить менше 1 долара на день. У цих державах не вирішена проблема постачання населення продовольством, водою, медикаментами, палахкотять внутрішні конфлікти. Складається ситуацію деякі вчені характеризують як криза цивілізації, акцентуючи увагу на невідворотності її краху, якщо проблеми розвитку та екологія не знайдуть в XXI ст. якісно нового рішення. Існує надія, що воно може бути пов’язане з переведенням транспорту на екологічно чисте водневе паливо, оволодінням енергією термоядерного синтезу. Гіпотетично таке рішення також може бути пов’язано з розширенням ресурсної бази розвитку за рахунок освоєння інших планет Сонячної системи. Не можна виключити і того, що визнання реальності кризи цивілізації призведе до зміни критеріїв прогресу, що склалися на зорі індустріальної епохи. Вони припускали, що постійне зростання рівня життя та споживання виступає найвищою цінністю. Поворот до пост-матеріальним цінностям робить акцент на якості життя. Найважливішим показником в цьому випадку виступить безпечне для людини стан середовища її проживання і можливість живлення екологічно чистими продуктами. Досягнення нової якості життя передбачає, крім заходів з охорони природи, розумне самообмеження споживання в розвинених країнах, вжиття заходів планетарного масштабу для вирішення проблем колишніх колоній і залежних країн.

Посилання на основну публікацію