Поняття середньовіччя і його періодизація

В історичній науці поняття «середньовіччя» зміцнилося після того, як в епоху Відродження (XIV – XVI ст.) Було проголошено повернення до античної культури. «Проміжні століття» між античністю і Відродженням з легкої руки італійських гуманістів стали іменуватися середніми. Для гуманістів епохи Відродження і діячів французького Просвітництва (XVIII ст.) Середньовіччя було синонімом здичавіння і грубого невігластва, а середні віки – часом релігійного фанатизму і культурного занепаду. Навпаки, історики так званої «романтичної» школи початку ХIХ. називали «золотим віком» людства, оспівували гідності лицарських часів і розквіт культурних християнських традицій. З поширенням в історичній науці марксистської теорії формацій, середньовіччя все частіше ототожнювали з поняттям феодалізму.
Формація – (суспільно-економічна формація) – конкретно-історичний тип суспільства, що представляє певний етап в його розвитку.
Феодалізм – система суспільно-економічних відносин, яка характеризувалася наявністю великої земельної власності і підпорядкованого їй дрібного селянського господарства, встановленням ієрархії в середовищі власників і різних форм залежності в середовищі селян, пануванням натурального господарства.
Сучасна наука прагне об’єктивного зображенню подій середніх віків, уникаючи крайнощів, надмірно емоційних характеристик та ідеологічних штампів. Наявність феодальної (умовної) форми землеволодіння дійсно було характерно для Європи в період з V по ХV – XVI ст., Проте в той же самий час існували й інші форми власності: державна, общинна і приватна.
Проблеми періодизації середніх віків давно хвилюють істориків-медієвіст (фахівців середньовіччя). Ж. – Л. Гофф, один з найбільших дослідників історії Європи, аж до 80-х років ХХ століття визначав поняття «середні віки» як період з V по XV ст., Від народження варварських королівств в Європі до кризи і трансформації середньовічної християнської цивілізації .
У 1970-і роки Ф. Броделем була висунута ідея «тривалого Середньовіччя», яку згодом поділяв і Ж. – Л. Гофф. «Тривалий Середньовіччя» охоплювало історію з перших століть християнського літочислення і аж до кінця XVIII або навіть почала ХIХ сторіччя, коли руйнування ментальності середньовічного суспільства стало повним.
Ментальність – сукупність установок свідомості, звичок мислення, предрасположенностей сприйняття, поведінки і повсякденних вірувань.
Радянські історики датували «середні віки» (феодальну формацію) з часів падіння Західної Римської імперії (476 р) до Англійської буржуазної революції (1640), що відкрила шлях до формування капіталізму.
Сучасні зарубіжні та вітчизняні фахівці найчастіше під «середніми століттями» розуміють епоху з Великого переселення народів (IV – VII ст.), Дав життя багатьом цивілізаціям Заходу і Сходу, до Великих географічних відкриттів, що сприяли формуванню глобальної океанічної цивілізації, взаємопроникнення східних і західних культур . Тобто період з IV – XV ст. Його можна розбити на кілька етапів.
Раннє середньовіччя: V – XI ст. Це час появи середньовічного Заходу, виникнення варварських королівств, народжених з синтезу двох культур, варварської і римської.
Синтез – в перекладі з грецької об’єднання, поєднання.
Час становлення феодальних відносин; спроба германців створити нову організацію – каролінзький світ, скоростигла спроба об’єднання Європи.
Каролінзький епоха – час правління у Франкської королівстві з кінця VII до середини IX ст. представників з династії Каролінгів. Один з них, Карл Великий, створив імперію, майже рівну за розмірами Римської імперії (752-843 рр.), Об’єднавши тим самим Європу.
Класичне середньовіччя: XI – XIII ст. Це час формування єдиної і різноманітною християнської Європи – період внутрішнього і зовнішнього підйому Європи, становлення сучасних держав, складання станово-представницьких монархій; період активних контактів Європи і Сходу, що виразився у хрестових походах, величезного впливу католицької церкви.
Пізніше середньовіччя: XIV – XVI ст. Це час кризи європейського суспільства, що виразилося в появі нової культури Відродження, занепаді авторитету католицької церкви, русі Реформації, зародженні капіталістичних явищ в економіці, початок формування абсолютизму, стрімкому розширенні уявлень про світ і в складанні нових зв’язків із Західним півкулею і країнами Сходу.
Кожен новий період в історії Європи скорочувався за часом, а розвиток країн прискорюється.
Звернімося до історії середньовічної Європи, виділивши найважливіші напрямки її розвитку аж до кінця XV ст. на заході і XVI – на сході.
Питання 2. Становлення середньовічної державності
Варвари, що завоювали в V ст. територію Римської імперії пройшли довгий шлях еволюції. Епоха Великого переселення народів, що почалася з IV ст., Перемішала племена. У своїх мандрах вони вступали в контакти з різними культурами і цивілізаціями, від яких сприймали звичаї, мистецтва і ремесла. Прямо чи опосередковано більшість європейських народів зазнало впливу азіатських культур, іранського світу і греко-римського світу.
Можна виділити кілька найважливіших племінних утворень, що зробили вплив на розвиток Європи в I тис. Н.е. Насамперед, це землеробські германські племена, слов’янські племена, а також різноманітні кочівники – тюрки (гуни, болгари, авари), угорці. Крім того, європейські території в цей період стали об’єктом захоплень молодого арабської держави. Розглянемо докладніше витоки виникнення державності європейських країн, яка мала сінтезний характер (насамперед, на Заході).

Посилання на основну публікацію