Політика Тимчасового уряду в березні-квітні 1917 р

Влада Тимчасового уряду, що утворився 2 березня 1917, потребувала визнання революційного народу. Єдиним визнаним народом органом в дні падіння монархії став Петроградський Рада робітничих і солдатських депутатів. Тому Тимчасового уряду довелося рахуватися з Петроради. Виникло двовладдя. Помірні соціалісти, верховодити в Раді, брати відповідальність за державну політику на себе не прагнули, але дуже активно на неї впливали. Прикладом тому є Наказ № 1 по петроградському гарнізону від 1 березня 1917 У ньому пропонувалося створювати виборні солдатські і матроські комітети у всіх підрозділах і частинах армії і флоту. Комітетам надавалося право контролювати зброю, виключати неугодних офіцерів, а також відхиляти накази військового начальства. Наказ № 1, дія якого незабаром поширилося на всю армію, забезпечив Радам беззастережну підтримку солдатів і матросів, але фактично ліквідував єдиноначальність в армії і підірвав військову дисципліну.

3 березня оприлюднили декларація Тимчасового уряду, в якій оголошувалися політична амністія, свобода слова, друку, зборів, розпуск поліції і заміна її на народну міліцію, перебудова місцевого самоврядування. Питання про долю державного ладу країни покладався на Установчі збори, підготовку до виборів в яке проголошувалося почати негайно. Питання аграрної, національної політики, державної системи і, нарешті, завершення війни зачіпалися лише побіжно і також відкладалися до Установчих зборів. А адже саме ці питання викликали революцію, а їх невирішеність обумовлювала необхідність її продовження.

Для організації управління країною глава уряду Г.Є. Львів вже 5 березня тимчасово передавав управління губерніями головам земських управ в якості комісарів Тимчасового уряду. Але одночасно стали створюватися Поради, різні громадські комітети. У провінції в ряді випадків встановлювалося двовладдя, а часто і повна анархія.

У першу чергу це вплинуло на постачання населення продовольством і забезпечення громадського порядку. 25 березня було видано постанову Тимчасового уряду «Про передачу хліба в розпорядження держави та його місцевих продовольчих органів». Однак склад цих органів та їх діяльність визначалися на місцях розстановкою там політичних сил, а часом і приватними інтересами. Все це вело до зриву постачань хліба, зловживанням і спекуляції. Так само безсистемно вирішувалася і проблема підтримки порядку. Замість поліції цим стала відати народна міліція, контроль над якою встановлювався різними органами явочним порядком, а в ряді випадків вона взагалі діяла самочинно. Це відкривало широкі можливості для проникнення в ряди міліції випадкових людей, у тому числі кримінальників. Звичайною справою ставали грабежі квартир під виглядом обшуків, розбійні напади на вулицях і т. П. Бандитизм перетворювався на характерну рису життя суспільства.
Відмова від централізованого управління привів у ряді національних районів – на Україні, у Фінляндії, Прибалтиці, Закавказзі – до посилення сепаратизму. На Україні, наприклад, виникла в квітні 1917 р Центральна рада взяла курс на відокремлення від Росії. При цьому Тимчасовий уряд не вживало якихось конструктивних кроків для розв’язання національного питання, заявляючи, що і його вирішить Установчі збори. Проголошення ж у березні рівності прав національностей і віросповідань в реальному положенні національних меншин нічого не змінювало.

Посилання на основну публікацію