Політичні особливості Новгородської землі

На початку XII століття в Новгороді склалася республіканська форма правління. Цим політичний лад Новгородської землі відрізнявся від політичного ладу інших російських земель-князівств.

Згадайте політичний устрій Римської республіки і порівняйте його з політичними особливостями Новгородської землі.

Верховної, тобто головною, владою в Новгороді мало віче. Символом народовладдя був вічовий дзвін, удари якого оповіщали все населення про скликання віча. Народні збори вирішувало питання війни і миру, обирало вищих посадових осіб, запрошувало князя.

Вищою посадовою особою був посадник. Він вибирався з місцевих бояр. Посадник відав усіма новгородськими землями, очолював суд Новгорода, призначає і зміщує різних посадових осіб, спостерігав за діяльністю князя, виступав з ним на чолі війська, керував зовнішньою політикою.

Помічником посадника був тисяцький. Він здійснював контроль за податковою системою, відав торговим судом й очолював у походах міськеополчення. Якщо посадник був боярином, то тисяцький представляв у міському управлінні купців, ремісників, «менших» людей.

Глава новгородської церкви – владика, т. Е. Єпископ (пізніше архієпископ), також обирався на віче. Він зберігав скарбницю Новгорода, відав державними землями, брав участь у керівництві зовнішньою політикою, спостерігав за торговими заходами, очолював церковний суд. При його дворі велася новгородський літопис. Єпископ мав свій полк. Посада владики, на відміну від інших, була довічною.

Новгородське віче запрошувало князя з дружиною як начальника всіх збройних сил в разі війни. Віче укладало з князем договір. Князь не мав права втручатися у справи міського управління. Йому і його боярам не дозволялося мати володіння в Новгородській землі, вести торгівлю. Якщо князь порушував договір, віче проганяло його – «вказувало шлях». Прагнучи не допустити посилення князівської влади, новгородці підлягає не затримували своїх князів. За 200 з невеликим років, з 1095 по 1304 рік, на новгородському престолі побувало близько 40 осіб з трьох князівських династій – суздальської, смоленської і чернігівської. Таке ставлення новгородців до князів пояснювалося тим, що Новгород до XII століття не мав зовнішніх ворогів. Цим він відрізнявся від Києва, постійно відбиватися від кочівників. Відсутність власної князівської династії дозволяло Новгородській землі, на відміну від російських князівств, уникнути дроблення і зберегти свою єдність.

Посилання на основну публікацію