Політична соціалізація

Під політичною соціалізацією розуміється сукупність тих суспільних процесів, в результаті яких індивід приймає певну політичну роль. Політична соціалізація відбувається в багатьох сферах життя: у сім’ї, групі ровесників, школі, політичної організації. Її інструментами є безпосереднє виховний вплив, непрямий приклад, вплив політичної пропаганди і, нарешті, власний політичний досвід.

У суспільстві, що будує соціалізм, процеси політичної соціалізації розвиваються як частина ідеологічного політичного виховання, в якому соціалістичні сили протистоять силам, відкрито чи приховано соціалізму. І якщо у сфері суспільного життя соціалістичне напрямок політичної соціалізації забезпечує собі перевагу або навіть повне панування, то в безпосередніх, особистих впливах, особливо в рамках сім’ї, можливо по явище інших тенденцій, не збігаються з соціалістичними принципами. Тому проблематика політичної соціалізації є проблематикою, по суті, ідеологічної, в якій йде боротьба за майбутні форми масового політичної поведінки в соціалістичному суспільстві.
Політична соціалізація починається в сім’ї як складова частина загального процесу виховання. Батьки і старші члени сім’ї передають дитині не тільки певні політичні погляди, а й зразки політичної поведінки. Від батьків та інших членів сім’ї дитина вперше отримує приклади участі та ухилення від участі в політичному житті, перші емоційні та раціональні оцінки. Все це можна назвати безпосередньою політичною соціалізацією в сім’ї. Одночасно протікає процес непрямої політичної соціалізації, що представляє собою побічний наслідок життя в сім’ї та виховних процесів в цілому. Авторитет батьків, який вони зуміють собі створити, побічно впливає на те, як буде формуватися ставлення індивіда до великих авторитетів, в тому числі до політичних. Атмосфера, що панує в будинку батьків, формує ті риси особистості індивіда, що вступає в самостійне життя, які в майбутньому будуть мати велике значення для його політичної поведінки, як наприклад, здатність до узгоджених дій, вміння обговорювати питання, що не збігаються з власною позицією, прояв або відсутність агресивних тенденцій. В цілому можна сказати, що вже в сім’ї відбувається кристалізація основних рис майбутнього політичної поведінки індивіда. Проте одночасно слід пам’ятати про те. що сім’я діє не в соціальній порожнечі і її вплив різними способами пов’язано з впливом інших інструментів політичної соціалізації. Якщо ці дії збігаються, то процес соціалізації розвивається гармонійно. Зіткнення впливів несе в собі зародок майбутніх конфліктів і загрозу не пристосування індивіда до соціального оточення.

Поряд з родиною велике значення для формування майбутнього політичної поведінки індивіда має вплив групи ровесників. Вона виконує важливу роль у справі політичної соціалізації з двох причин. По-перше, ця група є першим форумом, на якому дитина зіставляє погляди, засвоєні в сім’ї, з поглядами інших індивідів. Тим самим група ровесників вперше створює можливість для формулювання і вираження власних поглядів поза сферою контролю старших. По-друге, група ровесників створює свої форми ігрового взаємодії, що мають певні параполітіческіе риси. Групи ровесників мають свою ієрархію влади, створюють власні норми солідарності та зразки поведінки, які, з одного боку, є відображенням певних зразків, почерпнутих з життя старших, а з іншого – автономними зразками, ідеалізує такі принципи поведінки, які вважаються цінними в групі. Ілюстрацією такого впливу груп ровесників на політичну соціалізацію є відомий роман Ференца Мольнара « Хлопці з вулиці Пала » (1907 рік), в якому дві групи підлітків ведуть між собою складну «політичну боротьбу», що відрізняється високими етичними якостями лояльності, мужності і честі.

Вплив сім’ї і груп ровесників на політичну соціалізацію відбувається поза сферою діяльності інститутів, створюваних політичною системою для здійснення соціалізації. Проте цей вплив має велике, часто визначальне для всього життя значення.

У рамках політичної системи діють спеціальні інститути, метою яких є розвиток процесів патетичної соціалізації. Ними є (перераховуємо їх у тій послідовності, у якій індивід в нормальних умовах виявляється під їх впливом): а) школа, б) молодіжна організація, в) армія, організація чи політична партія. Одночасно вже з дитячих років каналом політичної соціалізації є засоби масової комунікації (особливо телебачення, радіо, дещо пізніше – друк), а також література і мистецтво. За допомогою цих інститутів відбувається передача певної політичної інформації, яка повинна сприяти формуванню політичної поведінки, відповідного інтересам соціалістичної системи. Вплив суспільно -політичної системи на соціалізацію здійснюється двояким способом: безпосередньо шляхом пропаганди певних відомостей, які несуть пізнавальну та емоційне навантаження, популяризації зразків особистостей, які можуть служити прикладом для інших, і т. п., а також побічно – шляхом створення умов діяльності, в яких виникає схильність надходити таким, а не іншим чином. Так, наприклад, виховання дисциплінованості здійснюється не тільки шляхом пропаганди достоїнств дисципліни висунення в якості зразків високодісціплінірованних людей, але і в результаті приведення в дію суспільних механізмів, які прищеплюють методом покарань і заохочень – дисципліновану поведінк.

Величезне значення для процесів політичної соціалізації в кожному суспільстві, і особливо в соціалістичному суспільстві, де ці процеси відбуваються на основі певних, чітко сформульованих ідеологічних принципів, має зразок особистості, пропагований в процесі виховання. Соціалістичний зразок особистості змінюється в процесі перетворити соціалістичного суспільства, хоча певні його риси залишаються постійними. У нас цікавить в даному випадку області до таких постійним рисам соціалістичного зразка особистості відносяться готовність внести особистий внесок у захист соціалістичного ладу і його національних інтересів, інтернаціоналізм і соціалістичний патріотизм, активна позиція по відношенню до явищ політичного життя, готовність як до особистої участі в політичному житті на основі принципів соціалізму, так і активізація інших індивідів в цьому дусі. Однак одночасно можна констатувати, що в області патетичної соціалізації зразок людини соціалістичного суспільства проявляється як би в двох видах – зразок максимум і зразок мінімум. Зразок максимум – це зразок людини політично активного, глибоко свідомого, добре підготовленого ідеологічно, присвячує політичній діяльності значну частину свого часу й енергії. Іншими словами, це зразок соціалістичного політичного діяча. Поряд з цим зразком функціонує зразок мінімум, відповідно до якого громадянин соціалістичної держави, навіть якщо він особливо не цікавиться політикою і присвячує основну частину своєї енергії іншим проблемам, все ж повинен орієнтуватися в основних питаннях політики соціалістичної держави, активно підтримувати її в формах і ступеня, відповідних його місцем у суспільстві, насамперед у своїй трудовій діяльності. Нарешті, він повинен бути готовим до мобілізації всіх своїх сил у разі, якщо надзвичайна політична обстановка цього потребують. Існування цих двох зразків особистості не свідчить про суперечливість процесу соціалізації, а лише відображає простий факт, що не всі громадяни можуть і навіть повинні бути політичними діячами, хоча кожен громадянин соціалістичної держави повинен розвивати в собі риси активного й переконаного учасника політичного життя.

В умовах соціалістичного ладу на перший план висувається політична участь громадян в організованих формах політичного життя, тобто їх належність до партій і політичних організацій, діяльність у виборних органах державної влади, особливо на різних рівнях місцевої влади (народні ради і т. п.), їх участь у політичних зборах (наприклад, в передвиборних зборах, у зустрічах з депутатами Верховної та місцевих рад і т. п.), а також у виборах. Масовою участю в політичному житті можна вважати читання періодичної преси та ознайомлення з політичними передачами радіо до телебачення, хоча останнє – це вже інша, пасивна форма участі в політичному житті. Нарешті, особливою формою політичної поведінки є звернення до державних і партійним органам, а також в редакції газет, журналів, на радіо і телебачення з ініціативами про поліпшення існуючого становища, в тому випадку, якщо такі звернення виходять за межі особистих проблем і носять характер дій, зачіпають суспільні інтереси.

ПОДІЛИТИСЯ: