Початок мирного врегулювання

У ході Першої світової війни загинуло 8 млн осіб. Стільки ж на все життя залишилися інвалідами. Закінчення війни не принесло народам світу довгоочікуваного спокою. Ще кілька років у Європі та інших частинах світу виникали осередки конфліктів, спалахували революції і повстання. Завершення війни не означало і вирішення політичних конфліктів. Ослаблена тривалою війною Європа перестала бути головним центром світової політики. Представники західноєвропейських держав не виступили з якими-небудь мирними ініціативами – їх висунули Сполучені Штати Америки і Радянська Росія.
Незабаром після завершення бойових дій почався процес післявоєнного врегулювання. Була скликана мирна конференція, в роботі якої брали участь країни Антанти і їх союзники. Вона відкрилася 18 січня 1919 в Дзеркальному залі Версальського палацу, в той же день і в тому ж місці, де в 1871 р після поразки Франції у франко-прусській війні було проголошено створення Німецької імперії. Це стало ще одним приниженням для німецької делегації, що представляла потерпілу поразку сторону. На конференції головував затятий противник Німеччини прем’єр-міністр Франції Ж. Клемансо. Він та інші представники держав-переможниць – президент США В. Вільсон, прем’єр-міністри Великобританії Д. Ллойд Джордж та Італії В. Орландо – вирішували всі найважливіші питання. Однак військова слабкість Італії, яка проявилася під час війни, знизила її міжнародний авторитет. У ході конференції представники США, Великобританії та Франції мало рахувалися з інтересами цієї країни і приймали рішення в ще більш вузькому колі.
Америка, що вступила у війну пізніше за інших великих держав, зуміла не тільки зберегти свій військовий і економічний потенціал, а й отримала від війни величезні прибутки. Аж до 1917 року, коли США приєдналися до Антанти, вони успішно торгували з усіма воюючими сторонами і перетворилися на найбільшого міжнародного кредитора. Бажаючи закріпити зовнішньополітичні успіхи своєї країни, президент В. Вільсон висунув програму мирного врегулювання, яку американська дипломатія наполегливо відстоювала в ході мирних переговорів. Подібна активність була сама по собі незвичайною, оскільки перш американці дотримувалися політики ізоляціонізму. Вона полягала у прагненні уникати участі в справах «старого континенту» – Європи. США дистанціювалися від колоніальної політики європейських держав, від їх коаліцій і конфліктів. Ця позиція давала можливість американцям виглядати в очах жителів багатьох країн прихильниками свободи і противниками колоніалізму. Завдяки всьому цьому американський президент зміг стати ініціатором укладення перемир’я між Німеччиною та її союзниками і Антантою.

Мирна конференція у Версалі звелася в основному до вироблення країнами-переможницями умов для укладення миру з Німеччиною. Французи наполегливо вимагали покарати поваленого ворога. Англійці також бажали запобігти відновлення німецької військової потужності. Європейські держави і Японія розраховували поділити колонії переможеної Німеччини. Ці плани не знаходили підтримки в американської делегації, яка вважала, що надмірне ослаблення і приниження Німеччини можуть призвести до нових конфліктів у Європі. Американці наполягали також на наданні колоніям європейських держав більшої самостійності, розглядаючи їх як потенційні ринки збуту промислової продукції. Інструментом збереження миру американці пропонували зробити нову міжнародну організацію – Лігу Націй, статут якої повинен був, на їхню думку, увійти в текст мирного договору.

ПОДІЛИТИСЯ: