Плюралістична художня культура кінця 20 ст.

У мистецтві другої половини століття поступово розмивалися естетичні межі між авангардизмом і реалізмом. Так, у романі колумбійського письменника Г. Гарсія Маркеса «Сто років самотності» (1967) вигадливо переплітаються фольклорно-міфологічні мотиви і суто реалістичні замальовки, пародіюються різні літературні традиції і створюється метафорична картина життя Латинської Америки. Таке ж химерно-парадоксальне поєднання реалістичного і фантасмагоричного характерно для творчості аргентинського письменника X. Кортасара («Книга Мануеля» та ін.), Бразильця П. Коельо («Алхімік»), японця Кобо Абе («Жінка в пісках»). Звертаючись до історичних сюжетів, письменники поєднували язичницькі і християнські легенди з філософсько-культурологічним осмисленням історії та сучасності. Таке творчість серба М. Павича («Хазарський словник») і італійця У. Еко («Ім’я троянди»).
У кінематографії до символіко-метафоричного жанру можна віднести фільми М. Скорсезе «Остання спокуса Христа», А. А. Тарковського «Жертвоприношення». Образи реального світу та їх суб’єктивне переломлення в сприйнятті героїв переплітаються у фільмах Ф. Фелліні («Солодке життя», «Вісім з половиною»).

...
ПОДІЛИТИСЯ: