Північно-західний фронт

Перший період кампанії 1914 на Східному театрі пройшов з боку росіян під знаком бажання виконати у що б то не стало всі зобов’язання перед французами і відтягнути на себе німецькі сили, абсолютно не порівнюючи зі ступенем готовності своїх армій.

Оборона Східній Пруссії була покладена на 8-у німецьку армію в складі 4 корпусів: I, XVII, XX армійських і I резервного, 3-й резервної дивізії, ландверних дивізії Бродрюка, 35-й і 36-й резервних дивізій, 2, 5, 6-й ландверних бригад, ерзацрезервной бригади Земмерна, загону Гендкжа, 1-й кав. дивізії і кріпаків військ фортець Летцен, Кенігсберг, Торн, Кульм, Грауденц і Марієнбург, – всього близько 13,5 Пех. і 1 кав. дивізія, або 183,5 батальйону, 84 ескадрону, 418 кулеметів, 702 легких і 72 важких гармат (без кріпосної артилерії) [1], під загальним командуванням ген. Прітвіца, якому було поставлено завдання – забезпечити східні кордони Німеччини від вторгнення російських армій. Директива Мольтке від 6 серпня ставила 8-ї армії завдання: 1) виграти час для перекидання військ з Французького театру, 2) підтримати австрійське наступ і 3) утримувати в своїх руках р. Вісла як базу.

Для виконання цього завдання генерал Прітвіц вирішив, користуючись широко розвиненою і обладнаної мережею залізниць, діяти за внутрішнім операційним лініям і, залежно від обставин, наносити удари в Неманский і Наревском напрямках. Перша загроза для Східної Пруссії виявилася в Неманский напрямку з боку 1-ї російської (Неманская) армії.

Отримавши звістку про настання російської Неманская армії, генерал Прітвіц 14 серпня вирішив, прикриваючись з боку Наревского напрямки, стягнути свої сили до лівого флангу і дати російської Неманская армії відсіч. При цьому германці чомусь малювали собі наступ 1-ї російської армії на фронт південніше Ромінтенской пущі – Августов і розгортали свою 8-у армію нібито в обхід правого флангу росіян.

За директивою Прітвіца 14 серпня XX корпус зосереджувався в районі Ортельсбурга з метою прикриття від російського наступу району південніше озера Спірдінг і маючи на увазі можливість активних дій у бік Іоганнесбурга. Інші частини 8-ї німецької армії за вищевказаною директиві повинні були бути перекинуті в Неманский напрямку і розвернутися на лінії Іоганнесбург – Летценскій озерний район – р. Ангерап. До 18 серпня вся армія могла бути в зборі і наступного дня почати контрудар.

8-а армія вивела в поле 14 Пех. дивізій, що давало російським полуторное перевагу тільки за умови тісної взаємодії 1-й і 2-ї армій. Одну третину своїх військ (4 дивізії) генерал Прітвіц залишив проти віддаленої 2-й російської армії і дві третини проти 1-й; 1,5 дивізії цих військ займали озерні дефіле. Таким чином, чисельної переваги при послідував зіткненні у 1-й російської армії не виявилося, а озера, зміцнення і мережа рейкових шляхів робили цю операцію без зв’язку з 2-ю армією вельми важким.

У відношенні Німеччини російське командування поставило своїм першим завданням – оволодіння Східною Прусією до Нижньої Вісли включно. Це завдання було покладено на Північно-західний фронт, що складався з 2 армій: 1-а (Неманская) у складі III, IV і XX армійських корпусів, 5-й стрілецької бригади, 1-й і 2-ї гвардійських і 1, 2 і 3-й кав. дивізій і 1-й отд. кав. бригади. Командувач армією ген. Ренненкампф. 2-а (Наревская) у складі I, II, VI, XIII, XV і XXIII армійських корпусів, 1-й стор. Бригади та 4, 6 і 15-й кав. дивізій. Командувач армією генерал Самсонов. Головнокомандувач фронтом генерал Жилінський. Штаб фронту в Білостоці.

Директива Жилинского була віддана 13 серпня, коли корпусу армій почасти зосереджувалися ще по залізницях, почасти просувалися до вихідних пунктів свого розгортання. Арміям фронту вказувалося перейти в рішучий наступ з метою розбити противника, відрізати його від Кенігсберга і захопити шляхи відступу до р. Вісла. Для цього 1-ї армії по переході кордону 17 серпня направити лівофланговий корпус на Ангербург і, маючи заслін з боку Летцен, наступати від лінії Вержболово – Сувалки на фронт Інстербург – Ангербург в обхід лінії Мазурських озер з півночі з охопленням лівого флангу противника, а 2 -й армії, перейшовши кордон 19 серпня, наступати від лінії Августов – Граєво – Мишинец – Хоржеле, направляючи головні сили від лінії Мишинец – Хоржеле на фронт Руджани – Пассенгейм і далі на північ у фланг і тил лінії озер. Обом арміям наказувалося атакувати противника енергійно і з наполегливою наполегливістю. Розмежувальна лінія між арміями Липівка – Поломея – Летцен, все для 2-ї армії. Ця загальна для фронту директива доповнювалася приватними вказівками для армій. Для 1-й уточнили завдання кавалерії, але без певних вказівок, і вимагали залишити сильний заслін проти Летцен, а для 2-й звертали увагу на прикриття Гродненського напрямки і на інтенсивну розвідку до сторони Алленштейн, інстинктивно усвідомлюючи небезпеку західного напрямку.

У розвиток директиви фронту командувачі 1-й і 2-й арміями віддали свої розпорядження. 1-а армія віддала свої розпорядження 15 серпня директивою (чомусь за підписом лише начальника штабу) та наказом; при цьому директива кілька уточнювала і звужувала поставлену 1-й армії завдання, визначаючи її “можливо глибоким охопленням лівого флангу ворога на р. Ангерап”, де передбачалися його головні сили.

У цих документах вказувалися завдання тільки на 17 серпня. Кавалерія повинна була перейти кордон напередодні (16 серпня), причому кінного загону хана Нахічеванського попрямувати на Інстербург в обхід Сталюпенена і Гумбинена з півночі, Гурко забезпечувати лівий фланг армії з боку Маркграбова і потім Летцен, а окремій бригаді Орановского (правий фланг) досягти 17 серпня Шилен. Корпуси повинні були 17 серпня головними силами опанувати лінією Вілюнен – ??Сталюпенен – ??Ґміна Дубенінкі – Коваль (наступаючи в нарізаних їм фронтальних коридорах).

Командування 2-й армією своєю директивою від 16 серпня абсолютно змінювало основну директиву фронту. Жилінський вказував висунути головні сили армії (VI, XIII і XV корпусу) на фронт Мишинец – Хоржеле, після чого круто повернути на північ на фронт Растенбург – Зеебург, примикаючи своїм правим флангом до озер і кваплячись увійти у зв’язок з 1-ю армією, щоб надати їй найближчу допомогу в першому зіткненні з німцями. Самсонов подивився на справу дещо ширше і направив свої головні сили майже на 50 км західніше, на фронт Ортельсбург – Нейденбург, і надав їм замість північного північно-західний напрямок з метою якнайшвидшого і більш глибокого охоплення всіх німецьких сил, які перебували в Східній Пруссії, і для перехоплення шляхів на Нижню Віслу [2]. У цьому відмінності у поглядах коренилася, як побачимо нижче, одна з причин послідувала катастрофи.

Залежно від своєї основної ідеї Самсонов вирішив при підході до кордону стягнути свою розкидану на фронті понад 200 км армію на фронт Мишінсц – Хоржеле – Млаша (близько 70 км), відірвавшись від озер і 1-ї армії. Для прикриття утворився тут розриву і парирування можливих спроб з боку Летценского укріпленого району він призначив II корпус, який повинен був почати наступ від Августа 17 серпня, енергійно діяти проти фронту Аріс – Іоганнесбург і прикривати себе від ударів з боку Летцен. Забезпечення проміжку між цим корпусом і сусіднім зліва (VI) їм було покладено на 4-у кав. дивізію. Решта корпусу повинні були виступити з відомих вже нам пунктів розгортання 17 – 18 серпня і, роблячи перехід в середньому 20-25 км з не встигли ще зосередитися обозами і транспортами і сильно віддаляючись від залізниць, 20 серпня досягти кордону.

16 серпня 1-а армія досягла зазначеної вихідної лінії Владіславов – Сувалки, маючи кінну групу в 4,5 дивізії на правому фланзі і 1 кав. дивізію – на лівому. Корпуси розгорнулися в одну лінію, на широкому фронті близько 80 км, майже рівномірно, маючи вельми незначне ущільнення (XX і III корпусу) по обидві сторони залізниці Ковно – Кенігсберг, не дочекавшись приєднання до них другочергових дивізій.

Всупереч бажанню командування армією командир I німецького корпусу Франсуа за своєю особистою ініціативою вирішив зустріти росіян на фронті Сталюпенен – ??Гольдап, щоб уповільнити їх рух, розраховуючи своїм наступом вийти на правий фланг 1-ї російської армії, який передбачався південніше, ніж був насправді. Це призвело 17 серпня до зіткнення між обома дивізіями I німецького корпусу, розташованими в районі Сталюпенена (1-а дивізія) – Мелькемен (2-а дивізія), і правим флангом армії Ренненкампфа. Наступ останньої представляло собою не планомірний марш-маневр, а ряд самостійних просувань корпусів, разновременно перейшли кордон між 8:00. (III корпус) та 14 год. (IV корпус), внаслідок чого висунувшись вперед III корпусу довелося витримати на собі весь тягар бою.

В результаті сталося лобове зіткнення майже рівними силами, і германці в ніч на 18-е відійшли до Гумбіненом, затримавши подальший наступ російських до 14 год. 18 серпня. Зіткнення у Сталюпенена, незважаючи на свій авангардний характер, мало велике стратегічне значення. Чи не завдавши істотних втрат німцям, воно виправило помилкове припущення німецького командування про направлення правого флангу армії Ренненкампфа на Ромінтенскую пущу і остаточно переконало німців, що наступ всієї 1-ї російської армії передує вторгненню в Пруссію Наревской армії. Тому їм і належало у розвиток загального плану спочатку кинутися саме на Неманский армію. Прітвіц і вирішив атакувати армію Ренненкампфа негайно ж, як тільки закінчиться перекидання XVII корпусу. Було питання, чи встигнуть германці завдати їй поразки до заняття 2-й російською армією загрозливого становища, так як просування останньої розвивалося, на погляд німецького командування, несподівано швидко.

Виявивши рух 2 корпусів в напрямку Гумбінен – ??Інстербург, що не виявивши ще визначено напрями IV російського корпусу, німецьке командування вирішило обійти північний фланг цієї групи, а у метушливого командира I корпусу генерала Франсуа ця думка розвивалася навіть у бажанні влаштувати їй шліффеновскіе кліщі. Ця упереджена думка про російську угрупованні та ідея кліщів послужили основним мотивом розіграшу битви біля Гумбинена.
I німецький корпус відійшов від Сталюпенена до Гумбіненом і зайняв позицію близько 10 км на північний схід його, у той час як XVII і 1 резервні корпусу знаходилися ще далеко на захід (у Даркемена і Ангербурга). На північ від Гумбинена германці вирішили зосередити кулак з 1 корпусу, дивізії Бродрюка (Кенігсберзького гарнізону – 11 батальйонів, 6 ескадронів і 9 батарей), 2-й ландверних бригади, яка від Тильзита прямувала до Краупішкену, і 1-й кав. дивізії для удару в обхід російського правого флангу, який своєю 28-ю дивізією також загрожував охопленням лівого флангу германців.

У свою чергу 1-а російська армія продовжувала з 18-го наступу на захід, як і раніше мало піклуючись про зрівняння колон. Два корпуси (XX і III) наступали по обидві сторони шосе на Інстербург, маючи сильно висунуту вперед правофлангову дивізію (28-ю) і відтягнуту назад лівофлангового (27-ю); 1,5 дивізії (30-я і 5-я стор. Бригади) наступали на Гольдап і 1 дивізія (40-я) як би пов’язувала ці дві групи, наступаючи на Мелькемен, північніше

Ромінтенской пущі. Кінні маси і раніше трималися на флангах армії.
16 серпня на фронті в 40 км розгорівся бій, який тривав до 20-го. Серби, спочатку відкинуті в центрі, потім перейшли в контратаку, завадили з’єднанню різних австрійських колон і закінчили проривом Австрійського фронту, відкинувши противника в безладді в долину р. Ядар. 24 серпня австрійці, втративши 50 тис. Полоненими і численні запаси, відійшли за pp. Сава і Дрина. Серби зайняли на правому березі Сави Мітровіцу і Землин, але не могли їх утримати. Перемога сербів тимчасово забезпечувала Російський фронт від подальшого перекидання туди IV австрійського корпусу.

Посилання на основну публікацію