Підсумки Першої Світової війни для Європи і світу

Війна тривала 4 роки і 3,5 місяців. У ній взяли участь 38 держав з населенням 1,5 млрд. Чоловік. Людські втрати склали більше 10 млн. Убитими і понад 20 млн. Пораненими і покаліченими. Під рушницю було поставлено приблизно 75 млн. Чоловік.
На військові потреби працювала вся економіка воюючих держав (мілітаризація перевищувала більше 80% промислового виробництва). Небачені витрати перетворили на боржників провідні європейські країни: Францію і Великобританію. Збиток обчислювався сумою в 58 млрд. Золотих рублів.
При цьому війна призвела до небувалого сплеску в технічному сенсі: у розробці, виробництві і практиці використання новітніх видів зброї. Якісно виросло військове мистецтво, удосконалювалася артилерія, зросла роль військової авіації, зародилися нові роди військ – бронетанкові і хімічні, технічний ріст відбувся і на військовому флоті. Широке застосування знайшли телефонний, телеграфний зв’язок і радіоапаратура.
У результаті війни було зруйновано три найбільші європейські імперії, на осколках яких почали своє існування нові молоді держави.
Закінчення війни поставило перед переможцями колосальні за масштабами проблеми, пов’язані з післявоєнним врегулюванням, формування нової моделі міжнародних відносин і з визначенням доль післявоєнного світу.
Мирна конференція, що ставила метою вирішення цих питань, відкрилася в Парижі 18 січня 1919 У ній взяли участь 27 держав, але провідна роль відводилася великим державам – «великій трійці», яку представляли: прем’єр-міністр Франції Жорж Клемансо (голова конференції), прем’єр-міністр Великобританії Давид Ллойд-Джордж, президент США Вудро Вільсон.
Позиції сторін.
Франція:
– Домагалася максимального послаблення Німеччини (аж до розчленування);
– Вимагала визначити межі по річці Рейн;
– Розраховувала на максимально великі контрибуції;
– Наполягала на створення в Східній Європі мережі нових держав, що орієнтуються у зовнішній політиці на Францію;
– Сподівалася на отримання частки в розділі колоній поваленого супротивника.
Англія:
Реалізувала частину своїх планів ще до конференції: війська окупували більшу частину німецьких колоній. Крім того, захопила залишки німецького флоту. Тому Англії було невигідно подальше ослаблення Німеччини і посилення Франції. Німеччина виступала бар’єром на шляху більшовизму.
США:
В основі лежали «14 пунктів В. Вільсона», проголошені ще в січні 1918 р Основна мета – запобігання війни. Вона включала в себе наступні важливі пункти:
1) відкрита дипломатія,
2) свобода мореплавання,
3) рішення колоніального питання,
4) загальне роззброєння,
5) ліквідація штучних торгових перепон,
6) установа Ліги Націй для забезпечення миру, територіальної цілісності та незалежності її членів.
28 червня 1919 був підписаний Версальський мирний договір з Німеччиною, розроблений на засіданні Паризької конференції.
Умови договору:
1. Зміна кордонів Німеччини. Німеччина поступалася ряд територій:
• Франції – Ельзас-Лотарингію; вугільні копальні Саара;
• Бельгії – округи Ейпен і Мальмеді (по плебісцитів 1920);
• Данії – північну частину Шлезвига (по плебісциту 1920);
• Польщі – Познань і Східну Пруссію; Верхню Сілезію (по плебісциту 1921);
• Литві – Мемель (Клайпеда);
• під контроль і управління Ліги націй – Саар; Данциг (Гданськ).
2. Позбавлення Німеччини всіх колоній:
• Східна Африка – Великобританії,
• Південно-Західна Африка – Південної Аф-рікьо,
• Камерун і Того – Великобританії і Франції,
• Самоа – Новій Зеландії,
• Нова Гвінея – Австралії,
• Маршаллові острови і Тихоокеанські острови на північ від екватора – Японії.
3. Німеччина відмовляється від концесій і торгових прав в Китаї, Єгипті і на Близькому Сході.
4. Роззброєння Німеччини. Чисельність німецької армії обмежується 100 тис. Чол. Заборона на маєток підводних судів і військово-повітряних сил.
5. Демілітаризація Рейнської області та острова Гельголанд. Розміщення окупаційних військ союзників на західному березі Рейну.
6. Німеччина визнає свою провину за розв’язання війни.
7. Виплата репарацій. Німеччина погоджується на виплату репарацій і бере на себе відповідальність за збиток, нанесений в ході війни.
8. Брест-Литовський договір вважається недійсним. Німеччина виводить свої війська з Прибалтики та інших окупованих територій.
Версальський договір був підписаний і ратифікований переважною більшістю учасників конференції (відмовилися ратифікувати Китай і США).
У систему Версальського мирного договору увійшли і підписані пізніше мирні договори з союзниками Німеччини.
Сен-Жерменський договір, 10 вересня 1919 (за Австро-Угорщини):
1. Австро-Угорська монархія перестала існувати:
• Австрія та Угорщина стають самостійними державами;
• Створено нову державу Чехословаччина;
• Утворено нову державу Югославія;
• Галичина відходить до Польщі;
• Трансільванія передана Румунії;
• Південний Тіроль, Трентіно і Істрія передані Італії;
• Для визначення кордонів Австрії в південній Каранта проводиться плебісцит.
2. Австрії забороняється об’єднуватися з Німеччиною без схвалення Ліги націй.
3. Чисельність австрійської армії обмежується 30 тис. Чол.
4. Австрія повинна виплатити репарації за збиток, нанесений військовими діями.
Тріанонський мирний договір, 4 червня 1920 (після венгеро-турецької війни 1919)
1. Угорщина визнає розпад Австро-Угорської монархії і поступається ряд територій Румунії, Чехословаччини, Югославії, Польщі, Італії та новоствореної Австрійській Республіці.
2. Чисельність угорської армії не повинна перевищувати 35 тис. Чоловік.
3. Угорщина повинна виплатити репарації.
Севрський мирний договір, 10 серпня 1920 (не був ратифікований Туреччиною):
1. Туреччина поступається території:
• Кіпр – Великобританії;
• острів Родос, Додеканесские острови – Італії;
• частина європейської території Туреччини – Болгарії;
• Східну Фракію – Греції; визнаються грецькі домагання на Хіос і ін. острова; дозволена окупація Смірни (Ізміра) строком на 5 років до проведення там плебісциту;
• Хіджаз і Аравія стають незалежними;
• Ліга Націй встановлює мандат над Сирією (передається під управління Франції), Палестиною, Іраком і Трансйорданією (передається під управління Великобританії).
2. Чорноморські протоки передаються під міжнародний контроль.
3. Зберігається окупація військами союзників деяких територій Туреччини.
Нёйіскій мирний договір, 27 листопада 1919 (по Болгарії):
1. Болгарія поступається наступні території:
• Частина західної Фракії передається Греції
• Західні прикордонні райони відходять до Югославії
2. Болгарія отримує частину європейської території Туреччини.
3. Чисельність болгарської армії не повинна перевищувати 20 тис. Чол.
4. Болгарія зобов’язана виплатити репарації.
Лозанський мирний договір, 24 липня 1923 (після греко-турецької війни 1920-1923 рр.)
1. Туреччина відмовляється від своїх домагань на території колишньої Османської імперії, населені нетурецьку (арабськими) народами.
2. У Туреччини залишається в Європі Константинополь і Східна Фракія; райони греко-турецького прикордоння підлягають демілітаризації.
3. Греція передає Туреччини Смирну в обмін на всі острови в Егейському морі, крім Імроз і Тенедоса.
4. Туреччина визнає анексію Кіпру Великобританією, а Додеканеських остравов – Італією.
5. Іноземні війська в Туреччині не розміщуються.
6. Чорноморські протоки оголошуються демілітаризовану (в липні 1936 р Туреччини по конвенції Монтрьо буде дозволено будувати тут зміцнення).
7. Для Туреччини не встановлюється ніяких обмежень щодо збройних сил і не передбачається виплата репарацій.
Другим за важливістю, після визначення долі Німеччини, на Паризькій конференції стало питання про створення Ліги Націй.
Ініціаторами виступили США, які сподівалися зайняти в цій організації лідируюче положення.
Статут Ліги був готовий вже 14 лютого 1919 Організація складалася з Генеральної Асамблеї і Ради, до якого входило 9 членів (5 постійних і 4 тимчасових).
Ліга Націй була покликана займатися вирішенням питань міжнародної безпеки та економічної стабілізації.
Статус Ліги Націй підписали 44 держави (в 1923 р входило вже 53 держави), але лідерство в керівних органах належало британській і французької дипломатії. Це, в першу чергу, виразилося у фактичному переділі колоній між цими країнами. Утворилася, так звана, Мандатна система, коли окремим державам надавалися мандати на управління колоніями держав, які зазнали поразки у війні.
Існувало три категорії мандатів:
1 категорія: колишні території Османської імперії. Країна, що отримала мандат, сама визначала термін і здатність цих територій до незалежного існування (Великобританія: мандати на Ірак, Палестину і Трансиорданію; Франція: мандати на Ліван і Сирію);
2 категорія: колонії Німеччини в Центральній Африці: Того і Камерун. Вони не отримували право на самостійність. Мандат давався на необмежену управління;
3 категорія: Тихоокеанський регіон, Південно-Західна і Південно-Східна Африка, Нова Гвінея і Західне Самоа – практично перетворювалися у володіння країн-власниць мандатів.
В результаті рішення Паризької конференції політична карта Європи зазнала кардинальних змін. Однак, багато в чому, «волюнтаристична» перекроювання Європи створила цілий комплекс проблем і прикордонних суперечок.
1. Проблема кордонів – стала одним з факторів, що призвели до краху Версальської системи міжнародних відносин.
2. «Принцип самовизначення націй», закладений у Статуті Ліги Націй.
3. Реваншизм – наслідок жорсткого вирішення долі Німеччини.
4. Наявність безлічі проблем, не дозволених при створенні нової моделі міжнародних відносин:
– Наслідки розпаду Турецької імперії;
– Проблеми Далекого Сходу;
– Ситуація в Росії.
Таким чином, Паризька конференція не принесла довгоочікуваної стабілізації. У багатьох країнах йшли громадянські війни, молоді держави вимагали до себе підвищеної уваги в період державно-політичного будівництва, розмивання принципу євроцентризму вело до загострення ситуації на Далекому Сході (Японія) та самоізоляції США.
Примирити колишніх союзників повинна була нова конференція. Вона проходила у Вашингтоні в кінці 1921-початку 1922 рр. Підсумком Вашингтонській конференції стало підписання трьох угод, які завершили формування нової моделі міжнародних відносин.
1. «Договір чотирьох»: США, Франція, Англія, Японія, про непорушність володінь на Тихому Океані.
2. «Договір п’яти» (ті ж + Італія) про пропорції розвитку військових флотів і обмеження тоннажу великих військових судів.
3. «Договір дев’яти» – за китайським питання, – про введення принципу «відкритих дверей».
Із завершенням Вашингтонській конференції закінчилася фаза становлення Версальсько-Вашингтонської системи. Вона зафіксувала співвідношення сил між великими державами, проголосила собою початок нової епохи без воєн і насильства.
Однак нова модель міжнародних відносин була внутрішньо суперечливою, а, отже, і не особливо стійкою.
Протиріччя нової системи міжнародних відносин:
1. Розкол світу на переможців і переможених (поява країн ізгоїв з сильним потенціалом великих держав – Німеччина і Радянська Росія);
2. Збереження імперіалістичного характеру міжнародних відносин (порушення принципу публічності та рівноправності);
3. Створення безлічі вогнищ міжетнічної напруженості а багатонаціональних державах «нової Європи»;
4. Проблема кордонів і територіальних претензій.
Все це віщувало Версальсько-Вашингтонської системі нелегке життя, обіцяло людської цивілізації в цілому серйозні потрясіння.

Посилання на основну публікацію