Піднесення Сталіна

Вже в 1920-і рр. пропагандистський апарат більшовицької партії почав звеличувати своїх лідерів. Як правило, в партійних і радянських установах на стінах висіли їхні портрети. Їхні імена отримували міста, селища, фабрики, артілі та колгоспи, вулиці і площі, їх прославляли у віршах і піснях.

До 1921 р основні політичні рішення в РКП (б) приймалися, як правило, після тривалої полеміки між її лідерами, при цьому найбільшу вагу мала точка зору визнаного керівника партії – В.І. Леніна. Добившись в 1921 р заборони фракційної боротьби, тобто широких внутрішньопартійних дискусій, він прагнув виключити небезпеку розколу партії в складних умовах переходу до непу. В.І. Ленін також вважав важливим налагодити чіткість в кадровій роботі, домогтися, щоб між центральним органом керівництва партії (ЦК) і партійними організаціями на місцях був налагоджений оперативний обмін інформацією. Для виконання цієї роботи була введена посада Генерального секретаря ЦК. Навесні 1922 р ним став І.В. Сталін.

Сталін дуже швидко поставив під свій контроль майже всі сторони діяльності партійного апарату. Під його впливом виявилися партійні засоби масової пропаганди та каральні органи.

Восени 1922 тяжкохворий Ленін звернувся до XI з’їзду РКП (б) з листом, в якому рекомендував звільнити Сталіна від обов’язків Генерального секретаря ЦК. Альтернативну ж кандидатуру на цей пост Ленін не запропонував. Більше того, він висловив тривогу за долю партії, зазначивши, що всі його можливі наступники допускали серйозні політичні та теоретичні помилки. Однак соратники Леніна, побоюючись підриву свого авторитету в очах пересічних партійців, не ознайомили делегатів з’їзду з посланням вождя і не провели якісь кадрові перестановки.

У період з 1923 по 1928 р в партії більшовиків розгорнулася боротьба за владу між Троцьким, Зінов’євим, Каменєвим, Бухаріним і Сталіним.

У 1929 р перемогу у внутрішньопартійній боротьбі здобув І.В. Сталін. Головні його опоненти – Троцький, Зинов’єв, Каменєв і Бухарін виявилися зміщеними з провідних партійних постів.

Володіти неабиякими організаторськими здібностями, Сталін зумів домогтися висунення на ключові пости в центрі і на місцях своїх соратників по революційного минулого – В.М. Молотова, С.М. Кірова, Л.М. Кагановича, А.І. Мікояна, Г.К. Орджонікідзе, К.Є. Ворошилова та ін. Близько до Генерального секретаря ЦК люди очолили та органи державної безпеки.

Генеральний секретар ЦК проводив підступну тактику щодо своїх опонентів. Прекрасно знаючи їх слабкості, суперництво один з одним, він разобщающейся їх, провокував між ними конфлікти і суперечки з теоретичних питань.

Посилання на основну публікацію