Перший і і другий Інтернаціонал

В кінці 50-х рр. почався підйом робочого руху. Незважаючи на заборони, проводилися страйку, росли зв’язку між робітниками різних країн. Виникали профспілкові організації, каси взаємодопомоги. В цих умовах 28 вересня 1864 р. у Лондоні на мітингу, в якому взяли участь англійські, французькі, німецькі, італійські робітники, було прийнято рішення про створення міжнародної політичної партії — Міжнародного товариства робітників — I Інтернаціоналу, який зробив багато для організації і згуртування робітників, пробудження їх самосвідомості. Він підтримував страйкові рухи, брав участь у нарадах і з’їздах робітників, які обговорювали економічні і політичні питання, підтримував зв’язки з профспілками, кооперативами і іншими організаціями. В європейських країнах і США виникли секції I Інтернаціоналу. Вони видавали газети, брошури, іншу літературу, підготували грунт для виникнення самостійних робочих партій на національній основі. I Інтернаціонал збагатив робочих досвідом політичної боротьби і був розпущений за рішенням Генеральної Ради у 1876 р.

У 70 — 80-е рр. у багатьох країнах виникли соціалістичні робітничі партії. У Німеччині на з’їзді в Готте в 1875 р. завершилося освіта соціал-демократичної партії, очолюваної А. Бебелем і Ст. Либкнехтом. У 1876 р. з’явилася соціалістична партія в США. У 1879 р. була утворена робоча партія у Франції, керована Ж. Гедом і П. Лафаргом. Виникли пролетарські політичні організації в Англії, Австро-Угорщини, Італії, Бельгії, Голландії, Скандинавських країнах. Зростали і ставали більш масовими профспілки.

На основі зростання організованості робітничого руху стало можливим створення нової міжнародної пролетарської організації — II Інтернаціоналу. Він був заснований 14 липня 1889 р. в Парижі на міжнародному соціалістичному конгресі в формі періодично скликалися міжнародних конгресів, на яких узагальнювався досвід робітничого руху, приймалися рішення по найбільш актуальних суспільних проблем.

II Інтернаціонал вніс великий внесок у розробку форм і методів боротьби робітників. На його конгресах багато уваги приділялося питань соціального законодавства — запровадження восьмигодинного робочого дня, рівної оплати за рівну працю, поліпшення умов праці і побуту робітників. За рішенням Паризького конгресу 1889 р. став щорічно відзначатися день пролетарської солідарності — 1 Травня. Актуальними були вимоги конгресів II Інтернаціоналу про скорочення озброєнь і військових бюджетів, про підтримку національно-визвольних рухів, боротьби проти колоніалізму.

У II Інтернаціоналі вже незабаром після його заснування почалося розмежування, обумовлене глибокими об’єктивними причинами. Революційна марксистська протягом орієнтувало маси на соціалістичну революцію і встановлення диктатури пролетаріату. Реформістський напрямок надавав першорядне значення реформ. Обґрунтував значення реформ, необхідність класової співпраці німецький соціал-демократ Е. Бернштейн. Він вважав, що робітникам не потрібні революції, рух до соціалізму може бути мирним, поступальним, з допомогою перерозподілу власності на користь осіб найманої праці. Проміжну, або центристську позицію між революційними марксистами і реформістами займав німецький соціал-демократ К. Каутський, який вважав, що протиріччя в капіталістичному суспільстві зберігаються, але наступ на капіталізм слід вести за допомогою реформ.

Загроза війни активізувала антивоєнну діяльність II Інтернаціоналу. Важливу роль в цьому зіграли Штутгартський (1907), Копенгагенському (1910), Базельський (1912) конгресів II Інтернаціоналу. Вони прийняли документи, котрі засуджували підготовку війни, закликали вести антивоєнну боротьбу всіма можливими засобами. Однак напередодні першої світової війни в керівництві соціалістичних партій західноєвропейських країн переважали реформісти, які орієнтувалися на співпрацю з буржуазією. Коли війна вибухнула, німецькі соціал-демократи, французькі соціалісти проголосували у парламентах за виділення коштів на ведення війни, схвалили ідею «громадянського миру», що зумовило організаційний та ідейний крах II Інтернаціоналу.

Напередодні першої світової війни в США налічувалося 17 млн промислових робітників, в Англії — 13, у Німеччині — 11, у Франції — 3,7, в Італії — 3 млн. Це була значна частина населення, а якщо сюди додати сільськогосподарських робітників, найманих робітників у сфері торгівлі та послуг, то питома вага робочого класу в соціальній структурі західного суспільства буде ще більш значний. У профспілках всіх країн у 1914 р. об’єднувалося 13,2 млн осіб. Соціалістичні партії об’єднували 4,2 млн осіб. За депутатів соціалістичних партій на останніх передвоєнних виборах у парламенти проголосувало 10,5 млн виборців. 646 їх представників отримали парламентські мандати. Потужні соціал-демократичні фракції були в німецькому рейхстазі (111 депутатів), у французькій палаті депутатів (103 депутата).

���°�³�����·�º�°...

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Піднесення царя