Період Наполеонівських війн у Європі

Французька революція кінця XVIII ст. дала потужний поштовх піднесенню антифеодальних, антиабсолютистських, національно-визвольних рухів, сприяла глибоким перетворенням в європейських країнах. Велику роль у цьому процесі зіграли наполеонівські війни.

Французька буржуазія, незадоволена режимом Директорії, стала готувати змову з метою встановлення військової диктатури. Придатною фігурою на роль диктатора вона визнала кандидатуру генерала Наполеона Бонапарта.

Наполеон Бонапарт народився в 1769 р. на о. Корсика в сім’ї збіднілих дворян. Він блискуче закінчив військове училище і у 24 роки став генералом. Будучи прихильником революції, брав участь у придушенні заколотів роялістів, чим заслужив довіру буржуазії. Бонапарт командував армією в Північній Італії, яка завдала поразки австрійцям, брав участь у військовій експедиції до Єгипту в 1798 р.

Державний переворот 9 листопада (18 брюмера за революційним календарем VIII року республіки) 1799 р. відкрив у Франції період післяреволюційної стабілізації. Буржуазія потребувала твердої влади для збагачення і панування. Щодо нової конституції 1799 р. законодавча влада ставилася в залежність від виконавчої влади, яка сконцентрувалася в руках першого консула — Наполеона Бонапарта. Він здійснював керівництво внутрішньою і зовнішньою політикою авторитарними методами. У 1804 р. Наполеон був оголошений імператором Франції під іменем Наполеон I. Кодекси Наполеона I — цивільний, кримінальний, комерційний — закріплювали принципи, проголошені революцією: рівність громадян перед законом, недоторканність особи, свобода підприємництва й торгівлі, право приватної власності як абсолютне і непорушне. Диктаторська влада Наполеона I сприяла зміцненню позицій буржуазії і не допускала реставрації феодальних порядків. У зовнішній політиці Наполеон I вступив на шлях боротьби за військово-політичне та торговельно-промислове панування Франції в Європі та світі. Цей великий полководець, розважливий політик, тонкий дипломат віддав свій талант на службу буржуазії і своєї безмірної честолюбства.

Основним противником наполеонівської Франції виступила Англія. Вона побоювалася порушення балансу сил в Європі, прагнула зберегти свої колоніальні володіння. Головне завдання Англія бачила в поваленні Наполеона й повернення до влади Бурбонів.

Ам’єнський мирний договір 1802 р. між Францією і Англією передбачав збереження існуючого становища в Європі. Англія зобов’язувалася очистити Єгипет і Мальту. Однак обидві сторони розглядали світ як тимчасовий перепочинок, і в 1803 р. війна між ними відновилася. Наполеон I, який створив найпотужнішу в Європі сухопутну армію, не міг протистояти морським силам Англії. 21 жовтня 1805 р. об’єднаний франко-іспанський флот у складі 33 лінійних кораблів і 7 фрегатів був розбитий англійської ескадри під командуванням адмірала Нельсона біля мису Трафальгар. Англійський флот нараховував 27 лінійних кораблів і 4 фрегата. Нельсон був смертельно поранений у момент перемоги. Розгром французького флоту поклав кінець наполеонівським планам висадки на Британських островах. Після цього Франція перейшла до континентальної блокади Англії, яка забороняла французьким торговцям і залежним від Франції країнам вести торгівлю з Англією.

У Європі склалася третя антифранцузька коаліція, в яку ввійшли Англія, Росія, Австрія і Неаполітанське королівство. Французька армія рушила в Австрію. 20 листопада 1805 р. відбулася битва під Аустерліцем, що отримало назву битва трьох імператорів. Об’єднані сили Австрії та Росії зазнали поразки. За умовами Пресбург – ського світу імператор Священної Римської імперії Франц II став називатися австрійським імператором Францем I. У 1806 р. Священна Римська імперія перестала існувати. Австрія визнала свою поразку й змушена була надати французам повну свободу дій в Італії.

Армія Наполеона в 1806 р. вдерлася на територію Пруссії. Виникла четверта антифранцузька коаліція, в яку ввійшли Англія, Росія, Пруссія і Швеція. Проте у битвах при Єні та Ауэрштедте в жовтні 1806 р. прусська армія зазнала поразки. У листопаді 1806 р. французи зайняли Берлін і окупували більшу частину Пруссії. У західній частині Німеччини Наполеон створив з 16 німецьких держав Рейнський союз під своєю егідою.

Росія продовжувала війну в Східній Пруссії, але дві битви при Прейсіш-Ейлау (7 — 8 лютого 1807 р.) і під Фридландом (14 червня 1807 р.) не принесли їй успіху. Вона змушена була піти на підписання 7 липня 1807 р. Тільзитського миру і визнати всі завоювання Франції, а також приєднатися до континентальної блокади Англії. З польських земель, які входили до складу Прусії, Наполеон створив Герцогство Варшавське.

Після Тільзитського миру Наполеон I приступив до підкорення Португалії та Іспанії. Наприкінці 1807 р. французька армія окупувала Португалію, король якої втік до Бразилії. Потім почалося вторгнення в Іспанію. Іспанський народ піднявся на боротьбу проти французьких загарбників. Героїчно обороняли своє місто жителі Сарагоси. Вони більше двох місяців перебували в блокаді пятидесятитысячной французької армії.

Австрійський уряд, скориставшись відволіканням сил Франції на підкорення Іспанії, стало готуватися до нової війни. У 1809 р. виникла п’ята коаліція, яка включала Англії та Австрії. Австрійська армія у квітні 1809 р. почала воєнні дії, але зазнала поразки в битві при Ваг – рамі 5 — 6 липня. Обидві сторони зазнали великих втрат (понад 60 тис. убитих і поранених). За Шенбрун – ського світу Австрія втратила вихід до моря, змушена була сплатити контрибуцію і приєднатися до континентальної блокади.

Руйнування феодально-абсолютистських порядків. Війни Наполеона I зіграли важливу роль у руйнації феодальних відносин у Європі.

Скоротилася кількість дрібних держав у Німеччині. Правлячі кола Пруссії змушені були за пропозицією барона Штейна видати указ про скасування особистої фортечної залежності селян, хоча їх повинності на користь поміщика зберігалися. Військова реформа, проведена генералами Шарнгорстом і Гейзенау в Пруссії, скасовувала вербування найманців, обмежувала тілесні покарання, вводила короткострокове військове навчання.

Наполеонівський панування в італійських землях супроводжувалося ліквідацією залишків особистої кріпосної залежності селян, скасуванням поміщицького суду, введенням французького цивільного кодексу. В Іспанії були скасовані гільдії, цехи, ряд феодальних повинностей селян. В Герцогстві Варшавському скасовувалася особиста кріпосна залежність селян, запроваджувалися Кодекси Наполеона.

Дії Наполеона I по зламу феодальних порядків в завойованих країнах мали прогресивне значення, так як відкривали дорогу більш швидкому розвитку капіталізму, послаблювали абсолютистські режими. Одночасно тут зростали податки, населення обкладалося контрибуціями, позиками, здійснювалася вербування рекрутів, що викликало ненависть до поневолювачам і сприяло виникненню національно-визвольних рухів.

Тріумф і крах наполеонівської імперії. До 1810 р. імперія Наполеона I досягла зеніту своєї могутності. Майже вся континентальна Європа працювала на Францію. Французьке промислове виробництво просунулося вперед. Виросли нові міста, будувалися порти, фортеці, канали, дороги. Із країни стали вивозити багато товарів, особливо шовкових і вовняних тканин. Зовнішня політика приймала все більш агресивний характер.

Наполеон I приступив до підготовки війни з Росією, єдиною державою на континенті, йому не підвладний. Мета французького імператора полягало в розгромі Росії, потім Англії і затвердження свого світового панування. 24 червня 1812 р. армія Наполеона I перейшла кордон Росії. Але вже 18 жовтня 1812 р. французи змушені були відступити від Москви. Після переправи через Березину Наполеон I кинув свою армію і таємно втік у Париж.
Розгром наполеонівської армії в Росії призвів до зростання національно-визвольних рухів у країнах Європи. Склалася шоста коаліція, до якої увійшли Росія, Англія, Швеція, Пруссія, Іспанія, Португалія, а потім Австрія. 16 — 19 жовтня 1813 р. в битві під Лейпцигом, що отримала назву битви народів, французька армія була розгромлена і відступила за Рейн. Навесні 1814 р. воєнні дії розгорнулися на території Франції. 31 березня 1814 р. союзні війська вступили в Париж. У Франції була відновлена династія Бурбонів, Наполеон I зісланий на о. Ельба.

30 травня 1814 р. в Парижі був підписаний мирний договір, по якому Франція позбавлялась всіх захоплених територій. Договір передбачав скликання міжнародного конгресу для вирішення питань, пов’язаних з крахом імперії Наполеона I. Однак Наполеон I спробував ще раз повернутися до влади. Він втік з острова Ельба, висадився на півдні Франції, зібрав армію і почав похід на Париж. Йому вдалося оволодіти Парижем і протриматися у владі 100 днів (березень—червень 1815 р.). Склалася остання, сьома, коаліція. 18 червня 1815 р. у битві при Ватерлоо французька армія була розгромлена союзниками під командуванням герцога Веллінгтона. Наполеон I здався в полон і був засланий на о. Святої Олени в Атлантичному океані, де помер в 1821 р.

Посилання на основну публікацію