Перемога ісламу в Аравії і початок арабських завоювань

Переслідування курейшитов-язичників змусили Мухаммеда і його прихильників втекти з Мекки в Ясриб. Це подія, що відбулася в 622 р, отримало назву «хиджра» і стало початком мусульманського літочислення. У Ясриб, з тих пір отримав назву Медина (місто пророка), склалася громада віруючих-мусульман. Багато жителів Медіни прийняли іслам і стали допомагати Мухаммеду в його боротьбі з Меккою. У 630 р Мухаммед отримав перемогу над своїми супротивниками і урочисто вступив в Мекку. Пророк оголосив Мекку і Медину священними містами. Кааба була очищена від язичницьких ідолів, і паломництво до святилища було оголошено обов’язком кожного мусульманина. Незабаром всі арабські племена – хто добровільно, а хто і під впливом сили – прийняли іслам. Так в Аравії виникла єдина держава.
Аравійське ісламську державу було теократичною, так як пророк Мухаммед об’єднав в своїй особі і світську, і духовну влади. Після смерті пророка там як і раніше не існувало поділу між світською та духовною владою; держава та релігійна організація віруючих складали єдине ціле. Найважливішу роль в житті мусульман став грати шаріат – комплекс правил і встановлень, що спираються на Коран і священне мусульманське переказ. Шаріат включає в себе релігійні, моральні, юридичні, побутові правила, якими повинен керуватися послідовник ісламу в своєму житті. Ці норми є загальними для всіх мусульман і можуть трактуватися лише знавцями ісламського віровчення.
Ще за життя Мухаммеда (помер в 632 р) почалися завойовницькі походи арабів. Їх суперниками були могутні держави – Візантія та Іран. Що знаходилися в постійній ворожнечі, ці держави не змогли протистояти натиску арабської кінноти, окриленої новою релігією. Вважалося, що мусульманин, який загинув під час джихаду, відразу потрапляв в рай. Тому арабські воїни як належне приймали смерть, сподіваючись скуштувати райське блаженство, обіцяне пророком. Перемогти фанатичних воїнів було дуже важко.
Араби розгромили і підпорядкували собі Іран, захопили належали Візантії Сирію, Палестину та Єгипет, їм добровільно здався священний для іудеїв, християн і мусульман місто Єрусалим. В їх руках опинилися всі східні володіння Візантії, за винятком Малої Азії.

Після смерті Мухаммеда на чолі мусульман встали виборні халіфи («заступники» пророка). Першим халіфом був Абу-Бакр – батько дружини пророка. Після його смерті став правити Омар (Умар), відомий своїми талантами полководця і простий, скромним життям. Омар був убитий власним рабом, і мусульманська знати вибрала халіфом зятя Мухаммеда – Османа (Усмана).
Багатства, захоплені арабами під час завойовницьких походів, концентрувалися в руках військових ватажків. Це призвело до появи знаті. Спроби халіфів зберегти соціальну рівність серед мусульман виявилися безуспішними. Намісники завойованих областей володіли реальною військовою силою і все менше прислухалися до халіфа, що жив в Медіні. Змовники, незадоволені спробами халіфа Османа приборкати знати, вбили його. Це викликало гостру кризу, що охопила весь Арабський халіфат.
Після загибелі Османа халіфом став Алі – двоюрідний брат пророка і чоловік його дочки Фатіми. Але впливові сили в халіфаті не визнали нової влади. Намісник Сирії, Муавія, родич Османа, звинуватив Алі в тому, що він сприяв вбивства халіфа. В Арабському халіфаті почалася смута, в якій Алі був убитий.
Мученицька смерть Алі поклала початок розколу мусульманської громади. На одній стороні виявилися його послідовники, які вважали, що халіфом може бути тільки нащадок Алі. Всі домагання інших претендентів на владу вони вважали незаконними. Їх стали називати шиїтами («розкольниками»). Шиїти вважали Алі чи не рівним Мухаммеду, називаючи убитого халіфа «носієм божої благодаті», наділеним абсолютною і непогрішним авторитетом. Найбільшого впливу шиїти домоглися в Ірані.
Більшість мусульман, що послідували за новим халіфом Муавія, стали іменуватися сунітами. Поряд з Кораном вони визнавали також Сунну – священний переказ, розповідь про становлення ісламу і перших халіфах. Більшість мусульман належить до сунітів.

ПОДІЛИТИСЯ: