Острів Джудекка

Широкий канал Джудекка відокремлює Венецію від острова Джудекка, який обрисами своїми схожий на шип. Острів, в свою чергу, і сам прорізаний невеликими каналами, до того ж він представляє собою не єдиний масив, а групу з восьми невеликих острівців. В давнину ланцюг цих острівців називалася Спіналонга, що означає « довга кістка», і назва це дано за схожість її форми з риб’ячим хребтом. Спочатку цей острів називався Вігано, а нинішню назву каналу і острова, за припущеннями деяких вчених, походить від слова « zudega », що означає «по справедливості». Справа в тому, що рішенням Верховного суду земля на острові передавалася в користування сім’ям інакомислячих, яким заборонялося жити у Венеції. Є версія, що назва походить від слова « giudicati » (« радикальні аристократи»), яких сюди відправляли на заслання. На думку інших дослідників, назва походить від слова « iudei » (юдеї), так як тут влаштувалося багато багатих левантійський купців – євреїв.

Євреї на Джудекке жили досить спокійно і користувалися повагою; в XIII столітті вони навіть отримали щось на кшталт почесного громадянства Венеції. Але з 1349 року їхня змусили носити на одязі жовтий шматок тканини, а з XVI столітті – ще й червоний капелюх.

Колись острів був улюбленим місцем відпочинку венеціанської аристократії, уезжавшей сюди в пошуках спокою і усамітнення. На Джудекке один час жив великий Мікеланджело, який втік до Венеції після поразки Флорентійської республіки. Кілька століть потому на цей острів виїхав з Венеції французький письменник Альфред Мюссе – після того як його покинула Жорж Санд, яка втекла з лечившим його лікарем.

Джудекка славилася своїми віллами і, судячи з описів того часу (XIV – XVI), мальовничими парками і фруктовими садами. Всі потопало у зелені в цьому тихому містечку, куди не проникали шум і міська метушня. Тут було сім монастирів (тепер майже всі з них скасовані) і кілька філософських і літературних академій, які й зараз продовжують працювати.
Покинуті на початку XIX століття монастирські будівлі згодом були перетворені на в’язниці і фабрики, потім і підприємства закрилися, і на їх місці утворилися пустирі. Але з середини XX століття вони стали забудовуватися, Джудекка почала змінювати свій вигляд, і це продовжується до цих пір поступово зникають чудові сади, поступаючись місцем промисловим підприємствам та іншим спорудам. Зелень в основному залишилася тільки уздовж берега, зверненого до лагуни, і то це лише невеликі палісадники.
Всю західну частину острова займає величезна будівля борошномельного заводу Mulino Stucky, побудоване швейцарським магнатом Джованні Стакі. У 1895 році цей войовничий бізнесмен – протестант найняв для перебудови заводу німецького архітектора Ернста Вуллекопфа, але міській владі запропонований ним проект не сподобався. Щоб отримати дозвіл, Джованні Стакі шантажував влади, що звільнить всіх робітників. На початку XX століття він зробився найбагатшою людиною у Венеції і купив на Великому каналі палаццо Грассі, але в 1910 році був убитий одним з робітників, а через півстоліття (після Другої світової війни) підприємство занепало, і в 1954 році його закрили. Навколо нього до початку XXI століття розташовувалися найдешевші райони Венеції, але потім почалося грандіозне будівництво, і в 2005 році мали відкритися розкішний готель і кондомініум, частина квартир в якому вже була продана. Однак навесні 2003 року будівля раптово загорілося, і від нього залишилися тільки стіни.

На Джудекке є дві церкви, зведені знаменитим Андреа Палладіо. Одна з них – Санта -Марія делла Презетанцьоне, яка більш відома під назвою « Дзітелле » (дівчина). Церква будувалася за проектом Палладіо, але вже після його смерті; вона являє собою кубічну з трьох сторін будівлю, яке оточене притулком для дівчат -сиріт. Займалися вони в основному плетінням мережив і вишиванням, тому будувався храм на гроші мереживниць.

На протилежному березі вздовж Джудекке тягнеться набережна з сірими, нудними будівлями, серед яких лише деякі споруди цікаві в архітектурному відношенні.
Перш за все слід назвати церква Іль Реденторе (Визволителя), яка зводилася за рішенням Сенату Венеціанської республіки як вотивні храм в пам’ять про позбавлення від чуми 1576, що забрала життя третини міського населення. Аж до кінця Венеціанської республіки дож відвідував цю церкву за спеціально спорудженому для такого випадку понтонного мосту. Церкву почали будувати вже в 1577 році за проектом Андреа Палладіо, який знав, що храм буде носити церемоніальний характер. Тому при проектуванні він вибрав щось середнє між офіційною спорудою і сільською ідилією. До останньої тягнула і сама обстановка Джудекке, до якої архітектор і сам завжди був схильний, так як в основному будував заміські вілли. В результаті круті сходи церкви Іль Реденторе нагадує віллу, а купол її створює ілюзію кубічної споруди (майже мавзолею).

Строгий класичний фасад цієї церкви, що колись належала ордену капуцинів, прикрашений фронтоном ускладненого малюнка, колонами і статуями. Серед останніх особливо чудові св. Марк і св. Франциск роботи Кампана. Ці ж статуї того ж майстри, але тільки відлиті з бронзи, знаходяться на престолі головного вівтаря.

Традиційне свято Реденторе теж встановлений в пам’ять про припинення чуми. Влаштовується він на воді і відзначається в третю неділю липня; до цього дня через Джудекку вибудовується понтонний міст, по якому венеціанці йдуть до храму. Канал заповнюється човнами, катерами, яхтами і туристами в гондолах – все відправляються на Джудекку, уздовж якої на цілий кілометр тягнуться столи, так як в цей день покладено є тільки у води. Свято, напередодні відкрився урочистим богослужінням, на якому в колишні часи завжди був присутній дож, ввечері наступного дня перетворюється в народне гуляння на каналі Джудекка і в лагуні. Тут влаштовуються плавучі естради, на яких виступають оркестри; берега ілюмінованих різнокольоровими ліхтариками, ілюміновані гондоли ковзають по воді, у якій відбиваються тисячі феєрверків. На березі споруджуються всілякі конструкції, начинені пороховими петардами, вертушками і ракетами. Одна за одною вони починають крутитися вогняними колесами, розкидаючи в усі сторони дощ різнокольорових іскор і постійно змінюючи колір. Один вогненний атракціон змінюється іншим – ще більш захоплюючим, і під час свята небо і води лагуни бувають пописані фантастичними композиціями вогняних фонтанів, ліній і бризок. Венеціанці милуються цим видовищем з човнів, прикрашених зеленими гілками і різнокольоровими повітряними кульками.

Але саме фантастичне видовище учасників і глядачів чекає попереду. Коли свято Реденторе закінчується і гуркіт феєрверку затихають, в наступила раптом тиші, що порушується лише плескотом води, вся Джудекка немов знімається з місця і пливе. Сотні гондол і човнів, погойдуючись і поблискуючи вогниками, ковзають по воді нескінченно і безшумно…
Туристів приваблює на Джудекку і 33 -метровий залізний міст, який знаходиться на острові з 1340 року. Колись він пов’язував місто з осушуваних територіями, а зараз з нього можна милуватися дивовижним виглядом площі Сан- Марко.

ПОДІЛИТИСЯ: