Особливості життя Китаю

З незапам’ятних часів Китай був найбільш населеною країною планети. Точних переписів населення в минулі століття не велося, але, на думку фахівців, населення Китаю перевищило 100 млн осіб приблизно в 1600-і рр., До середини XVIII в. подвоїлося, а до кінця XVIII ст. перейшло позначку в 300 млн чоловік. Це значно перевищувало населення всієї Європи в ті ж роки. Однак в умовах навіть розвинених феодальних відносин такий надлишок населення міг бути перевагою лише під час воєн – як невичерпне джерело поповнення армії. У мирні ж часи гігантське населення аж до теперішнього часу було бичем Китаю.
Чому величезне населення Китаю створювало проблеми для держави? У чому, по-вашому, полягали ці проблеми?
Китай – одна з найдавніших держав світу, його історія налічує кілька тисячоліть. Коли наприкінці XIII в. венеціанський торговець Марко Поло, який прожив в Китаї 17 років, повернувся до Італії і написав книгу спогадів про чудеса далекій Азії, мало хто повірив його розповідями. Але в Китаї дійсно вже тоді існувала багатюща духовна і матеріальна культура. Задовго до європейців китайці винайшли порох і навігаційні прилади, папір і книгодрукування. Довгий час Китай цілком міг би обходитися без зовнішньої торгівлі: у країні створювалося практично все необхідне для повсякденного життя.

У Китаї за багато століть поширилося кілька релігій, в тому числі і відомий вам іслам. Але панівним поступово стало конфуціанство – релігія, названа по імені її творця Конфуція (Кун Цзи), який жив у VI-V ст. до н. е. Моральні норми конфуціанства надзвичайно високі: вони закликають віруючих до чесності, гуманності, справедливості. Конфуціанство зобов’язує шанувати предків, дотримуватися законів і традиції, постійно вдосконалювати себе. Невдоволення своїм суспільним становищем вважалося неприпустимим. Конфуціанство настільки відповідало мирної, неквапливою життя китайського суспільства, що й інші релігії країни частково зблизилися з основною вірою китайців.

З конфуціанством в чому пов’язано і те, що в основі способу життя китайців завжди лежали чіткість і порядок. Станове становище членів суспільства також було суворо визначеним. Одні тільки мандарини (т. Е. Правителі, вищі чиновники) поділялися на 9 рангів. Велике значення приділялося відмінностям в одязі, за якими відразу було видно місце людини в суспільстві: нашивкам у вигляді звірів або птахів, головних уборів, поясів тощо. Мандарини вищого рангу управляли провінціями, де в умовах феодальної роздробленості були власні суди, митниці і навіть війська . Мандарини підпорядковувалися богдиханові (імператору), який вважався у китайців «сином неба». Селян, ремісників і купців відносили до простого люду. Їм було заборонено прикрашати свої будинки, носити хутра і коштовності, користуватися цінною посудом і т. Д.

Посилання на основну публікацію