Особливості розвитку Стародавнього Єгипту

Предки древніх єгиптян жили в благодатному краї. Коли в Європі був ще льодовиковий період, на півночі Африки, на території сучасного Єгипту, росли пишні ліси, в яких люди успішно полювали на диких тварин. Племена мирно співіснували, прожитку вистачало всім. Але коли, через багато тисячоліть, закінчився льодовиковий період в Європі, змінився клімат. Спека випалив всю рослинність, перетворивши край лісів на мляву пустелю. І люди стали селитися ближче до води. Спасителем древніх єгиптян став Ніл – найбільша за довжиною ріка на землі. У Нільській долині були хороші пасовища, тому люди займалися скотарством. Земля після дощів і розливу Нілу спонукала до землеробства. Спочатку землю навіть не обробляли, а просто кидали насіння у вологу і м’яку, від нанесеного розливом річки, мулу, але отримували непогані врожаї. Потім люди стали розпушувати грунт мотиками, а кинуті зерна, щоб уберегти їх від майбутнього спеки і вітру, втоптували в грунт вівці, яких спеціально проганяли крізь засіяне поле. Але з часом люди навчилися більш активно використовувати води Нілу. Вони стали рити канали до своїх угіддях. Це був дуже важкий труд, в який була залучена вся громада. Земля була загальна, і колективна праця зрівнював людей. Свої поселення єгиптяни захищали від з’явилися ворогів стінами. І якщо вже з’явилися вороги в інших племенах, які прагнули захопити чужі родючі землі, то з’явилися і війни.

  Тепер, коли для риття каналів стала потрібна велика армія працівників, бранців вже не вбивали, а приводили в свої громади в якості рабів. Їх звали «Секер-анх», що буквально означає «живий убитий». Раби, зрозуміло, були безправні, працювали за мізерну їжу, що було дуже вигідно для громади. Поступово громади стали об’єднуватися в маленькі держави, де був свій правитель – «аДж-мер», тобто начальник каналу. Ці об’єднання єгиптяни називали «Сепе», а греки – «номом». Так шість тисяч років тому в Стародавньому Єгипті з’явилося нове державний устрій. Країна поділялася на сорок номів, кожен з яких був, по суті, маленьким самостійною державою зі своїм правителем-номархом. Кожен ном відстоював свої землі і канали, а також прагнув захопити нові у сусідів. Це призвело до того, що номам в дельті Нілу довелося об’єднатися у велику державу – Нижній Єгипет. Столицею став місто Буто. Був цар і його служителі, які збирали податки, регулювали працю рабів, тобто, управляли державою. У той же час на півдні Єгипту об’єдналися номи утворили ще одну велику державу – Верхній Єгипет. Столицею став місто Нехен. І тут, зрозуміло, теж був свій цар, свої чиновники, які керували державою. Два держави в Єгипті існували автономно, але боротьба за землі і канали приводила до постійних конфліктів.

  І ось одного разу (3200 років до нашої ери) південний цар Менес захопив північ і став єдиним царем держави, об’єднаного з Нижнього і Верхнього Єгипту. Цар постійно воював з чужими племенами заради багатої здобичі і бранців-рабів, які рили канали, будували дамби, через що суха земля давала хороші врожаї. Цар і його чиновники управляли всією системою зрошення. Єгиптяни мали тепер свої маленькі поля з каналами і греблями, складеними вручну з очерету та глини, щоб затримувати воду. У посушливу пору накопичену під час розливу Нілу воду в каналах черпали відрами і вручну поливали свої посіви. Так на ранніх етапах жила об’єднана країна древніх єгиптян з що ще соціальною нерівністю людей і єдиним правителем – фараоном. З плином часу все більше ставали затребуваними люди різноманітних професій для будівництва міст, палаців, пірамід, для виробництва тканин, посуду, прикрас, колісниць, меблів та інших ознак зростання цивілізації.

Посилання на основну публікацію