Особливості пореформеного розвитку економіки Росії

Для Росії характерно було форсований розвиток промисловості за рахунок державного регулювання. Держава відігравало величезну роль в економічному житті країни. Це виражалося, зокрема, у високій частці казенної промисловості, насамперед у військовій сфері. Військово-промисловий комплекс в Росії (Ижорский, Обухівський, Балтійський, Охтінській та інші заводи) практично не знав ринку, виконуючи державні замовлення. Держава контролювала 2 / <? залізниць, пошту, телеграф, володіло 500 млн десятин землі.

Важливим фактором швидкого розвитку російської економіки стало залучення в промисловість іноземного капіталу. Іноземних підприємців приваблювало в Росії велика кількість дешевих робочих рук і відсутність соціального законодавства, що породжувало «надприбуток» – в середньому дворазове порівняно із Західною Європою збільшення доходів на вкладений капітал.

Російська економіка спочатку була багатоукладної (великі фабрики, невеликі підприємства і кустарне виробництво), і її характерною особливістю став високий рівень концентрації виробництва-, до кінця століття половина робітників була зосереджена на найбільших (500 і більше робітників) підприємствах.

Важливу роль в процесі раннеиндустриальной модернізації грало приватне підприємництво. Другу половину XIX і па-чало XX в. в історії нашої країни можна вважати періодом щодо вільного розвитку приватного підприємництва. У країнах Західної Європи, для того щоб відкрити підприємство, досить було його зареєструвати. У Росії ж аж до 1917 р панувала дозвільна система для діяльності підприємців, акціонерних товариств, корпорацій. Держава різного роду обмежувальними законами сковувало приватну ініціативу. Розвиток промисловості змінювало соціальну структуру населення. У Росії йшов процес формування промислової буржуазії і пролетаріату. Соціальною базою буржуазії служили купецтво, дворянство, розбагатіли селяни і частково міщанство. Пролетаріат за своїм складом був надзвичайно різнорідний: сезонники, надомники, отходники, сільські наймити і індустріальні робітники. У 1890 р останні налічували близько 1.5 млн чоловік, або 15% загальної чисельності робітників. Відзначимо дві особливості російського пролетаріату: тісний зв’язок з селом, де багато мали наділи і сім’ї, і низька прошарок «робітничої аристократії». В умовах первісного нагромадження капіталів і відсутності робочого законодавства положення пролетарів було вкрай важким. Свавілля підприємців нічим не обмежувався. Всякі організації робітників, в тому числі щодо захисту їх економічних інтересів, були заборонені. Роль арбітра у відносинах фабрикантів і робітників брала на себе держава.

Таким чином, на рубежі століть Росія стала аграрно-індустрі-альної державою з величезними потенційними можливостями.

Посилання на основну публікацію