Організація управління державою

На чолі Давньоруської держави стояв великий князь київський – старший в роду Рюриковичів. Йому підпорядковувалися молодші родичі – володарі земель (князівств), що входили до складу держави. Щорічно з настанням зими великий князь з дружиною вирушав у полюддя – об’їзд підвладних Києву земель. При цьому він надовго зупинявся в племінних центрах, жителі яких повинні були містити всю його дружину. Князь забирав хутра, мед, віск, хліб, заздалегідь приготовлені місцевої родоплемінної знаттю. Навесні він повертався до Києва. Частина данини призначалася для продажу в Константинополі, де люди князя закуповували зброю, дорогі тканини, судини, вино. Частина, що залишилася данини йшла на утримання великокнязівського двору і дружини.
Під час полюддя великий князь вершив суд, обговорював з місцевою знаттю важливі питання. Нерідко, особливо при зміні правлячого князя, підвладні Києву племена повставали і переставали платити данину. Новому князеві доводилося знову підпорядковувати їх. У 945 р, після полюддя в землі древлян, Ігор несподівано повернувся до них з малою частиною своєї дружини та зажадав нової данини. Древляни, вирішивши покарати князя, розгромили його дружину і стратили Ігоря.

Спадкоємиця Ігоря княгиня Ольга налагодила нову систему збору данини. Полюддя було скасовано. Натомість були встановлені заздалегідь обумовлені сторонами розміри данини – уроки та місця її збору – цвинтарі. Вони стали центрами державної влади на місцях. Збиранням данини займалися тепер представники знаті племен, що входили до складу Київської Русі – «старці Градського» і «навмисна чадь». По суті, реформа Ольги замінила данину регулярно зібраних державним податком.
В основі сформованої в Давньоруській державі системи управління лежали як родові узи сімейства Рюриковичів, так і особисті зв’язки між князем і його дружиною. Родичі великого князя, бояри – старші дружинники і старці Градського – становили постійну раду. Пізніше він отримав назву Боярської думи. За Володимира Святославича був змінений колишній принцип взаємовідносин з керівництвом племінних союзів, що входили до складу держави. Його сини замінили в якості великокнязівських намісників представників місцевих племінних вождів. Управління на місцях допомагали здійснювати дружинники. Вони відали збиранням данини і податей, вершили суд і розправу від імені свого князя, займалися стягненням штрафів, торгових та інших мит. Тисяцькі і сотники, які командували місцевим ополченням, були представниками колишньої родоплемінної верхівки суспільства.
Князь зосереджував у своїх руках військову, судову, законодавчу і виконавчу влади. У відомому сенсі його дружина була державою (якщо розуміти цей термін у вузькому сенсі слова – як влада, що стоїть над суспільством).

Посилання на основну публікацію