Організація українських націоналістів (ОУН)

Організація українських націоналістів (ОУН) виникла ще в 1929 році в Речі Посполитої. Цілі організації? Позбавити українців від влади євреїв, поляків та москалів, тобто росіян. Степан Андрійович Бандера (1909-1959), що став її керівником, – син греко-католицького священика, учасника громадянської війни на стороні Західноукраїнської республіки проти польських, радянських, чеських військ.
Закінчивши класичну гімназію в 1927 році, Степан Бандера вже був членом революційної Української Військової Організації (УВО). Він виконував завдання УВО: розповсюджував листівки, підпільні видання, працював кур’єром. Одночасно він входив у студентське групу української націоналістичної молоді. Коли в початку 1929 року виникла ОУН, Бандера відразу став її членом.
Під керівництвом Бандери ОУН відмовляється від експропріаційних акцій … просто кажучи, від грабежів, і проводить серію каральних операцій. Першою став замах на життя шкільного куратора Гадомського, здійснене 28 вересня 1933, в знак протесту проти знищення польськими властями українського шкільної освіти і полонізації.
21 жовтня того ж року 18-річний студент Львівського університету Микола Лемик убив у радянському консульстві співробітника ГПУ Олексія Майлова. Цим політичним вбивством керував особисто Степан Бандера. Лемик добровільно здався поліції. Навіщо? А щоб під час суду розповісти про голодомор на радянській Україні. У Польщі про це майже не говорилося: поляки не мали нічого проти знищення українців.
У 1934 році ОУН організувала замах на життя міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького. У 1930 році Перацький проводив «умиротворення» повсталої України.
15 червня в центрі Варшави Броніслава Перацького було вбито трьома пострілами в потилицю. Всі організатори терористичного акту були заарештовані польською поліцією. У грудні 1935 року 12 обвинувачених – у тому числі дві жінки – постали перед Варшавським окружним судом. Обвинувачені відмовлялися відповідати на питання по-польськи, вітали один одного вигуком «Слава Україні!», Спробували перетворити зал суду в трибуну пропаганди ідей ОУН.
13 січня 1936 Степан Бандера, Микола Лебідь і Ярослав Карпинець були засуджені до смертної кари, інші – до 7-15 років тюремного ув’язнення. Процес мав величезний суспільний резонанс. Влада, не наважуючись привести смертні вироки у виконання, оголосили амністію. Бандері та двом іншим смертникам смертна кара була замінена довічним ув’язненням.
У загальній складності на Варшавському і Львівському процесах 1935-1936 років Бандера був сім разів засуджений до довічного ув’язнення.
1 вересня 1939 Бандера утримувався в поодиноко в камері Брестської в’язниці. 13 вересня тюремна охорона розбіглася, і Бандера вийшов із в’язниці.

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Індія в 19 столітті