Орден єзуїтів

У цю епоху було засновано ще кілька нових і перетворено кілька старих орденів, але кожен з них мав якусь спеціальну задачу і діяв переважно в якій-небудь одній країні. Єзуїти поставили собі найрізноманітніші завдання і покрили мережею своїх установ всі католицькі країни, заснувавши багато свої установи ще й поза католицького світу. Вони були наставниками юнацтва та завели величезну кількість шкіл і виховних гуртожитків; вони були в ролі проповідників простому народу і в ролі духівників государів і різних впливових осіб; багато з них займалися наукою і писали і видавали книги, а інші надходили на дипломатичну службу, робилися полковими священиками, займалися лікарською практикою, навіть вели торгівлю; з єзуїтів вийшло також чимало місіонерів, що відправлялися в такі віддалені країни, як Індія, Китай з Японією, Мексика і Південна Америка; в останній на початку XVII століття вони навіть влаштували своє власне колоніальна держава. Орден намагався заводити свої установи і в іновірних європейських країнах (у Туреччині, у Швеції, в Англії) і робив спроби підпорядкувати папському престолу російську церкву (поїздка єзуїта Поссевіна в Москву при Івана Грозному і роль єзуїтів при укладанні Берестейської унії 1596 р) Щоб мати можливість займатися настільки несхожі справами, єзуїти мали виробити собі абсолютно нову організацію. Вже на самому початку вони отримали привілей – залежати тільки від одного свого «генерала», який жив у Римі і підлеглого прямо татові, а потім незабаром їм дозволено було не дотримуватися деяких обітниць чернецтва, не носити ряси і не жити в монастирях, що перетворювало орден єзуїтів в щось своєрідне. Але один чернечу обітницю отримав у них особливий розвиток. Перш у ченців молодший повинен був коритися старшому «навіть до смерті», але не зобов’язаний був слухатися, якщо йому наказували вчинити смертний гріх; у єзуїтів це обмеження зникло, і наказ начальника вважалося вище голосу власної совісті. В якості колишнього військового Лойола добре знав значення дисципліни і вимагав, щоб кожен член був «як би трупом» або палкою в чужих руках. Безумовне послух він вважав вище всяких особистих чеснот. Для підтримки дисципліни потрібен був постійний нагляд, і в ордені було введено взаємне шпигунства. Молодші, крім того, не повинні були знати планів свого начальства; взагалі для успіху справи єзуїти наділяли свої підприємства найбільшу таємницю, намагаючись в той же час всі дізнавався, за всім стежити, скрізь попереджати своїх супротивників. Внаслідок цього орден поєднував у собі риси таємного товариства і розшукової поліції. Главною спеціальністю єзуїтів було діяти в інтересах церкви і до «більшої слави Божої» (аd mаjorem gloriаm Dei) на світське суспільство, для чого кращими засобами була визнані виховання і сповідь; при цьому найбільше єзуїти дбали про повне підпорядкування собі своїх вихованців і духовних чад. Вони вивчали характер кожного, потурали слабкостям і юнаків, і дорослих, підробляючись під їхні смаки і прагнення, користувалися навіть їх пороками, але в той же час вбивали в них будь-яку самостійність думки і волі. Викладання в єзуїтських школах зробилося скоро зразковим, і нерідко навіть протестанти віддавали в них своїх дітей; але з цих шкіл виходили люди з вузьким розумовою світоглядом і з сумнівними моральними правилами. Коли потрібно було, єзуїтські педагоги і духівники особливо клопотали про заспокоєння совісті вихованців і духовних дітей; вони виробили прямо цілу систему казуїстики, т. е. чисто схоластичного, але вельми тонкого розбору моральних «казусів», або спірних випадків морального життя. Серед єзуїтів були, звичайно, і гідні люди і навіть герої й мученики за віру, але загальний напрямок надавалося діяльності ордена майстерними політиками, які пускали в хід дипломатію і казуїстику і не нехтували ніякими засобами для досягнення своїх цілей. Між іншим, вони зводили в принцип виправдання поганих засобів благими цілями і в загальному самі надходили за цим правилом. У політиці вони трималися принципів монархічних або республіканських, залежно від того, що було вигідніше, та в інших випадках проповідували вбивство шкідливих для церкви королів і повстання проти них підданих.

Посилання на основну публікацію