Нове в науці про людину і розвиток філософії

Великий вплив на спосіб мислення і світосприйняття вчених зробило подолання спрощених поглядів на людину. Виникли такі науки, як культурологія, психологія, соціологія.

У філософії в першій половині XX в. виділилися два основних напрямки: іррационалістічеськоє і раціоналістично-прагматичне.

Ірраціоналізм почасти спирався на дослідження Зігмунда Фрейда – австрійського психіатра, який емігрував до Англії. Фрейд довів, що психіка людини має складну структуру, що включає кілька рівнів. Крім усвідомлюваного, індивідуального людського «Я», виділялося «над-Я» – засвоєні від батьків культурні, ціннісні установки, що визначають поведінку людини в суспільстві, і «Воно» – основа психіки, яку составля ють інстинкти і потяги, неусвідомлювані людиною. Ці останні, на думку вченого, значною мірою визначають поведінку людини, а грань між «нормальним» і «ненормальним» в культурі умовна. Адже вона визначається не неупередженими приладами, а людьми, які виходять з думок, суджень, забобонів, мінливих з плином часу, неоднакових у різних суспільствах.

Ідеї ​​3. Фрейда розвивав швейцарський психіатр Карл Густав Юнг. Він вважав, що саме в культурі знаходить вираз ставлення людини до сенсу життя, діяльності, добру і злу, справедливості і несправедливості. К. Юнг ввів в науку таке поняття, як «колективне несвідоме». На його думку, в основі мислення, уяви кожної особистості лежать якісь первинні образи – архетипи. Однакові у всіх людей, вони сформувалися в незапам’ятні часи, коли людина жила в єдності з природою (образи матері-землі, мудрого старця, демона і т.д.). Архетипи знайшли відображення в міфології, релігії, магії, мистецтві і покликані були компенсувати віддалення людини від природи. У міру розвитку свідомості, особливо в епоху індустріального суспільства, воно усе більш ставало несприйнятливим до архетипів підсвідомості. Підсумком стало поширення не тільки індивідуальних, але й масових психозів, до проявів яких Юнг відносив повстання, війни, революції.

Французький філософ Клод Леві-Строс вважав, що, хоча людина застосовує умовні знаки, символи (літери, цифри) свідомо, у сфері культури людина створила світ символів, що виражають несвідомі початку розуму. А тому духовна культура умовна, побудована на символах, ірраціональних засадах і поняттях.

Основоположником раціоналістично-прагматичного підходу до культурного життя прийнято вважати американського філософа Джона Дьюї. Він вважав, що пізнання і творчість не більш ніж кошти вирішення життєвих завдань, що дозволяють раціонально організувати свою поведінку. Коли людина домагається життєвого успіху, він, на думку Дж. Дьюї, досягає гармонії з навколишнім світом, отримуючи від цього естетичну насолоду. Мистецтво при цьому – особлива форма узагальнення життєвого досвіду, яка не має самостійного пізнавального, інтелектуального значення. Зразки культури минулого, вважав Дьюї, мають лише цінність як музейні експонати, якщо вони не пов’язана з повсякденним досвідом людини.

Посилання на основну публікацію