Нова битва. Перемога троянців

На наступний день греки уклали з троянцями перемир’я, щоб поховати трупи занепалих в боях. Часом цим греки скористалися також і для зміцнення свого табору: обнесли його муром з міцними бійницями і обкопали глибоким ровом. На зорі того дня, в який повинен був закінчитися термін перемир’я, Зевс Кронион зібрав до себе всіх безсмертних і казав їм: “Слухайте слово моє, безсмертні боги, і ви, богині! Якщо дерзнет хто з вас відправитися в цей день на полі битви і допомагати троянцам або ахейцам – з ганьбою поверну того на Олімп і покараю, або ж схоплю і скину в похмурий тартар, в підземну пекельну безодню: дізнається, наскільки могущественней я всіх інших безсмертних! Поміряйтеся зі мною силами, коли хочете: спустіть з неба золотий ланцюг і свесьте по ній все, до останнього бога і до останньої богині – НЕ совлечь вам на землю Зевса, вишнього будівельника; якщо ж я захочу – підніму всіх вас, з самою землею і з морем, і правицею своєю прив’яжу ланцюг до вершини Олімпу. Така моя міць, і настільки я вище всіх безсмертних і смертних “. Глибоке мовчання зберігали всі боги, уражені грізною промовою батька свого; одна тільки Афіна, улюблена дочка Зевса, наважилася вимовити слово і стала просити батька, щоб дозволив він їй хоч радою допомогти пригнобленим ахейцам. Милостиво посміхаючись, вислухав її батько і погодився на її прохання. Потім впріг Кронион в свою колісницю золотогрівих коней і погнав їх на Іду, де на одному з пагорбів була присвячена йому гай і вівтар; звідси окинув він поглядом Трою і кораблі ахейців.

Той часом виступали в поле обидві ворожі раті: ахейская і троянська. Троянці числом поступалися ахейцам, але сильні були мужністю, рішучістю битися з ворогом смертним боєм: виходили вони в поле захищати дружин і дітей своїх. Коли обидві раті зійшлися, зчепилися щити зі щитами і воювали списи, страшний грім встав тоді над ратним полем, смертні стогони змішалися з переможними криками, і земля залиті кров’ю. Цілий ранок тривав бій, і жодна з билися ратей не встигла подужати інший; але коли сонце дійшло до середини неба – промислитель Зевс взяв у руки золоті ваги і кинув на них два жереба смерті: жереб троянців і жереб ахейців. Узяв він ваги посередині і підняв: жереб ахейців схилився до землі, жереб же троянців піднявся до небес. Страшно грянув тоді Кронион з високою Іди і кинув блискавичну стрілу в ахейську рать: жах обгорнув ахейців, зблідли й затріпотіли найхоробріші з героїв їх. Ідоменей і Агамемнон і обидва Аякса почали тікати, і тільки Нестор одна залишався на місці битви, та й то не з доброї волі: поранив Паріс стрелою його коня в голову, замайорів кінь на диби і грянулся оземь. Тієї порию як Нестор намагався перерубати мечем упряж пораненого коня і відокремити від нього коня вцілілого, налетів на нього Гектор, що переслідував на своїй легкій колісниці втекли ахейців. І загинув би тут неминуче благородний старець, якби не побачив його Діомед. Гучним голосом кликав він на підмогу собі Одіссея, але Одіссей не чув його поклику і промчав повз, до кораблів. Діомед, один вже, поспішив на допомогу до Нестора і взяв його до себе в колісницю. Взявся Нестор правити кіньми і погнав їх прямо на Гектора. Діомед пустив у нього списом, але промахнувся: в Гектора не потрапив, а вбив візника його Еніопея. Став Гектор шукати в натовпі іншого візника; Діомед же з Нестором нападали на нього тим часом сильніше і сильніше. Загинув би тут Гектор, і троянці, як вівці, зникли б у своєму місті, але вчасно прозрів Зевс все своїм оком. Зі страшним громом кинув він полум’яний перун свій і вдарив ним у землю перед кіньми Діомеда; затремтіли від жаху коні і відсахнулися назад, випали з рук старця Нестора поводи, і він, з тріпотливим від страху серцем, став говорити Діомеду:

Посилання на основну публікацію