Наростання соціально-політичної кризи в Росії 1917 року

Російська промисловість, незважаючи на значне зростання військового виробництва, не справлялася із завданням забезпечення армії. У чотири рази зріс державний борг, курс рубля на 1917 р впав до 27 копійок. Значно знизився рівень життя. Вперше до управління господарством, хоча і в обмеженій формі, залучили промисловців. У 1914 р були організовані Всеросійський земський союз і Всеросійський союз міст, в 1915 р з’явилися військово-промислові комітети. Але всі ці заходи не могли зупинити руйнування господарства. З кінця 1915 у Центральній Росії відчувався брак продовольства, у магазинів з’явилися черги («хвости»).

До якої перегрупування політичних сил в Росії призвела війна?

Невдачі на фронтах, складності в економіці обумовлювали невдоволення у всіх прошарках суспільства. Наростало страйковий рух. Влітку 1915 поліція стріляла в робітників-демонстрантів у Костромі та Іваново-Вознесенську. У 1916 р революційне бродіння в армії (на кораблях «Гангут», «Петропавловськ»), хвилювання в містах і селах доповнилися повстаннями в національних районах (Закавказзя, Середня Азія). Криза «низів» поєднувався з гострою кризою «верхів». Його зовнішнім проявом стали «міністерська чехарда» і «распутинщина», що відображали виродження правлячої верстви.

«Распутінщіна» – використання впливу так званих «святих людей» (Распутіна та інших) на царську сім’ю з метою призначення «своїх» людей на вищі державні посади.

Григорій Юхимович Распутін (1869-1916) – селянин села Покровського Тобольської губернії. На початку XX в. з’явився в петербурзьких салонах як «святий старець». Завоював довіру царської сім’ї, після того як став лікувати гемофілію, якої страждав цесаревич Олексій. Домігся розташування імператриці Олександри Федорівни, а через неї і Миколи II. Його поведінка неодноразово ставало темою скандальних чуток і публікацій. У ніч на 17 грудня 1916 він був убитий в будинку князя Ф.Ф. Юсупова. Серед вбивць були двоюрідний брат царя Дмитро Павлович і один з лідерів монархістів В.М. Пуришкевич. На рубежі 1916-1917 рр. переважна частина російської еліти вже не вірила в здатність імператора зберегти владу. Лідер октябристів А.І. Гучков писав генералу М.В. .Алексееву: «Насувається пожежа … який жалюгідна, паскудне, сльотава влада не в силах запобігти». У свою чергу, цариця Олександра Федорівна радила чоловікові спертися на «Союз російського народу» та інші чорносотенні організації.

Побоюючись нового революційного «пожежі», крайні праві партії виступали за режим військової диктату ри, розпуск IV Думи. Помірні кола наполягали на поступки ліберальної буржуазії. Опозиційно налаштовані партії – кадети, прогресисти і октябристи – обмежувалися думськими «баталіями».

У переддень революції лідери більшовиків (В.І. Ленін. Г.Є. Зінов’єв, Л.Ь. Каменєв та ін.) Перебували в еміграції або на засланні. На початок 1917 р в лавах більшовиків налічувалося близько 20 тис. Чоловік. Працювали групи меншовиків (вони мали фракцію в IV Ду-хме на чолі з Н.С. Чхеїдзе, робочу групу в Центральному військово-промисловому комітеті), есерів (до них була близька фракція трудовиків в Думі на чолі з А.Ф. Керенським) . На початку 1917 листівки цих партій містили гасла «Геть самодержавство!», «Геть війну!», Закликали до створення Установчих зборів, демократичної республіки, перемогу соціалізму.

Посилання на основну публікацію