Національні рухи і революції в Європі в 20-30-х роках 19 ст.

Поширення ідей лібералізму

Важливу роль в національно-визвольних рухах, революціях, процесі утворення національних держав зіграли ідеї лібералізму, що сформувалися в різних соціально-історичних і національно-культурних умовах. Хоча ліберальний світогляд сходить до Ренесансу, Реформації, Просвітництва, поворотним пунктом у формуванні лібералізму стала Велика французька революція, що декларувала ті цінності, які стали складовими лібералізму, — свобода, власність, безпека і опір насильству. Саме поняття «лібералізм» спочатку було використано в Іспанії, де в 1812 р. лібералами назвали групу делегатів-націоналістів в іспанському парламенті в Кадісі. Потім воно ввійшло в лексикон найбільших європейських мов.

Розрізняють дві історично утворилися ліберальні традиції. Англо-саксонська традиція асоціювалася зі свободою торгівлі, підприємництва, розвитком конституційних норм і утвердженням демократичних цінностей. Носієм її стала Англія і її ліберальна партія. У континентально-європейської традиції акцент робився на процеси національної консолідації та відмови від всіх форм економічного, політичного та інтелектуального авторитаризму. Лібералізм став одним з мобілізуючих чинників об’єднання Італії та Німеччини.

Ліберальні принципи тією чи іншою мірою втілилися в конституційному ладі, який утвердився у Франції після революції 1830 р. і в Третій республіці 1870 р. Ліберали домоглися успіхів в Швейцарії, Голландії, Скандинавських країнах, брали активну участь у боротьбі за об’єднання Італії та Німеччини.

Рух «Молода Італія»

За рішенням Віденського конгресу зберігалася територіальна роздробленість Італії, при цьому її північно-східна частина приєднувалася до Австрійської монархії. Роз’єднаність італійських земель заважала розвитку промисловості і торгівлі, формування єдиного ринку. Об’єднання країни ставало головною умовою розвитку економіки. Велика буржуазія, обуржуазившееся дворянство все голосніше вимагали свободи підприємництва, усунення перешкод, тормозивших розвиток капіталізму. Виникли таємні революційні товариства карбонаріїв (від італ. carbonari — вугільники; перші сходини влаштовувалися у хатах селян, які випалювали деревне вугілля.), керівну роль у них відігравали патріотичні кола дворянства і буржуазії. У 1820 р. в Неаполітанському королівстві почалась революція, в ході якої була введена конституція та створено парламент. Але шестидесятитысячная австрійська армія, послана Священним Союзом, придушила революцію. Багато патріотів змушені були покинути країну. На початку 30-х рр. в Марселі (Франція) виникла таємна організація «Молода Італія», що поставила своєю цілі» об’єднання Італії в єдину державу. Її засновником виступив Дж. Мадзіні (1805 — 1872), який вважав, що вигнання австрійських гнобителів і сверэкение монархічних режимів створять умови для буржуазно-демократичних перетворень і виникнення єдиної республіки. «Молода Італія» незабаром створила свої таємні організації в усіх італійських державах, в яких брали участь представники буржуазії, інтелігенції, міський плебс, військові. Спроби Мадзіні в 1833 — 1834 рр. підняти повстання в Сардинії не привели до успіху, так як він не мав прихильників серед селянства. Багато учасників повстання були розстріляні, засуджені, покинули батьківщину. Але в цілому пропаганда мадзинистами ідей національної єдності сприяла формуванню національної самосвідомості італійців, допомогла усвідомити необхідність об’єднання країни.

Боротьба грецького народу за незалежність

У березні 1821 р. в Греції спалахнуло антитурецьке повстання, яке поклало початок національно-визвольної революції, рушійною силою якої виступало селянство. Воно прагнуло до позбавлення від іноземного ярма і до отримання землі, конфіскованої у турецьких феодалів. У січні 1822 р. повстанці домоглися проголошення незалежності Греції і прийняття тимчасової конституції скликаним Національними зборами, за якої в Греції встановлювався республіканський лад. Туреччина не змирилася з цим і обрушила на Грецію варварські репресії. На о. Хіос, наприклад, було вбито 23 тис. жителів, 47 тис. греків були продані в рабство, сам же острів перетворився на пустелю.

Боротьба грецького народу знайшла підтримку в багатьох європейських країнах. Здійснювався збір коштів, тисячі добровольців, серед яких був англійський поет Д. Байрон, прийшли на допомогу грекам. Не залишилася осторонь і Росія, де знайшли притулок численні біженці з Греції. Також збиралися кошти, відправлялися добровольці на допомогу грецькому народу.

Туреччина, розраховуючи придушити національно-визвольний рух греків, послала проти них регулярні війська. Росія вступила в переговори з Англією і Францією, що закінчилися підписанням у 1827 р. конвенції, що висунула турецькому султану вимога про надання самоврядування Греції та припинення винищення грецького народу. Проте Туреччина не відреагувала на ультиматум великих держав. Тоді з’єднана ескадра Росії, Англії і Франції в битві біля Наварино повністю знищила турецьку ескадру. Однак і після цього султан відмовився надати автономію Греції і став готуватися до війни з Росією. У 1828 р. Росія оголосила війну Туреччині, яка завершилася поразкою Туреччини. За Адріанопольським світу 1829 р. Греція отримала незалежність, яку визнали всі країни.

Революція 1830 р. у Франції

Династія Бурбонів, відновлена у Франції після падіння наполеонівської імперії, жорстоко розправлялася з тими, хто підтримував імператора, але змушена була рахуватися з конституцією 1814 т., яка гарантувала приватну власність її ноъьим власникам. Однак політична влада перебувала в руках старої аристократії. Виборче право отримали лише 90 тис. чоловік з 30 млн населення. Посилився вплив тієї частини дворян і духовенства, які бажали повернення до старих порядків. Ліберальна буржуазія виступила з різкою критикою режиму Реставрації. Ширився республіканський рух, опиравшееся і а мелкобуржсуазные шари, інтелігенцію, студентство. Спроби короля Карла X розпустити палату депутатів і скасувати свободу друку призвели до революції, яка спалахнула в липні 1830 р.

Повсталі парижани вступили у вуличні бої з регулярними військами. Париж покрився барикадами. Був узятий королівський палац Тюїльрі. Повстанці оволоділи столицею, сподіваючись па встановлення республіки. Проте із-за неорганізованості демократичних кіл влада захопила велика буржуазія бажала збереження монархії. Королем був проголошений родич повалених Бурбонів Луї-Філіпп Орлеанський. У Франції встановився режим, який увійшов в історію під назвою — Липнева монархія. Влада перейшла в руки «фінансової аристократії, до складу якої входили банкіри, біржовики, крупноземельные власники. Вони користувалися різними пільгами і привілеями, отримували державні субсидії.

Революція 1830 р. у Франції в цілому прискорила революційні вибухи у ряді сусідніх держав.

Революція в Бельгії

Бельгія після падіння наполеонівської імперії була включена до складу Нідерландського королівства, в якому, незважаючи на конституцію, вся повнота влади знаходилася в руках голландського короля і чиновників. Голландська мова була оголошена державною, що зачіпало інтереси бельгійського населення. Голландська буржуазія підтримувала антибельгийскую політику уряду. У Бельгії стали наростати опозиційні настрої.

25 серпня 1830 р. в Бельгії почалася революція, яка прийняла характер національно-визвольного руху. Бельгійці боролися за повну політичну незалежність своєї країни. Чотири дні тривали барикадні бої в Брюсселі. Голландські війська змушені були залишити місто. Тимчасовий уряд, сформований в ході боротьби, не зуміло домогтися проголошення республіки, хоча бельгійські провінції відокремилися від Голландії. Бельгія була проголошена конституційною монархією. Лондонська конференція послів європейських держав у 1831 р. визнала Бельгію суверенною державою.

Революція в Іспанії

Іспанська буржуазія все наполегливіше боролася за скасування феодальних порядків, що заважали розвитку підприємництва і торгівлі. Спалахнула у 1833 р. громадянська війна між феодальними силами і лібералами привела до третьої буржуазної революції, що завершилася компромісом між землевладельческой аристократією і новим дворянством, верхівкою буржуазії. В ході революції робилася спроба вирішити аграрне питання — конфісковувались і продавалися з аукціону церковні землі, скасовувалась церковна десятина. В цілому ж в ході перетворень 1834 — 1843 рр. була скасована частина феодальних пережитків і створені можливості для розвитку капіталізму.

Loading..

ПОДІЛИТИСЯ: