Муссоліні та ідеї фашизму

Беніто Муссоліні народився в 1883 р в італійській родині, яка дотримувалася революційних поглядів. З юності він захоплювався марксистськими і анархо-синдикалістського ідеями. Працював Муссоліні сільським учителем. У 1902 р він вступив до Італійської соціалістичну партію (ІСП), потім став редактором її газети «Аванті». У соціалістичної ідеології його приваблювала можливість організувати робочий клас для зміни існуючого ладу. Демократичний характер перетворень, за які виступали соціалісти, скоро перестав влаштовувати молодого лідера. Під час Першої світової війни Муссоліні активно ратував за вступ до неї Італії на боці Антанти, щоб країна могла отримати свою частку при новому розділі світу. Він вийшов з лав ІСП і після вступу Італії у війну вирушив на фронт. Війна сприяла прискоренню процесу індустріалізації. На заводи і фабрики прийшли тисячі людей, раніше далеких від активного суспільного життя. Після війни економіка Італії не змогла швидко перейти на мирні рейки і прийшла в занепад. Два мільйони людей опинилися без роботи. Країну стрясали соціальні хвилювання, раз у раз змінювалися уряди.
По закінченні війни Італія не отримала обіцяних їй Антантою територій. Муссоліні стверджував, що італійців, що билися на фронті, обдурили і зрадили. У 1919 р він заснував власну партію, яка широко використовувала революційні гасла, виступала за згуртування нації під керівництвом вождя (дуче). Дуче повинен був домогтися розширення італійської колоніальної імперії і за рахунок інших народів забезпечити процвітання італійців. Прихильники Муссоліні – службовці, робітники, колишні фронтовики – об’єднувалися в спілки (фаши). Це слово і послужило назвою ідеології та рухи – фашизм.

Фашизм будувався на ідеї підпорядкування інтересів окремих верств суспільства інтересам держави і нації. При цьому соціальні протиріччя, які розколюють і ослабляють націю, Муссоліні пропонував ліквідувати. На його думку, основу національної єдності повинен був становити союз робітничого класу і буржуазії, гарантований державою. Профспілкові організації і партії, що захищають інтереси різних соціальних груп, необхідно розпустити. Замість них робітники і підприємці повинні об’єднатися в загальні організації – галузеві корпорації, де без жодних конфліктів будуть вирішувати свої протиріччя під контролем державних чиновників. «Мільйони трудящих, повернувшись з траншей до мирних ріллям, здійснять злиття двох протилежностей: клас і нація», – проголосив Муссоліні.
Головною силою фашистської партії були загони «чорносорочечників» – бойовиків, набраних з колишніх фронтовиків і молоді. Ці загони нападали на супротивників Муссоліні, били, а іноді і вбивали їх, громили приміщення організацій соціалістів і лібералів. Одночасно фашисти створили власні профспілки, які не проводили страйків, а досягали угод з підприємцями. Багато підприємців і робітники були задоволені такими результатами і надавали підтримку Муссоліні. За домовленістю з капіталістами фашисти розганяли страйкарів. У 1921 р Муссоліні і його соратників запросили в консервативний Національний блок, і в його складі вони отримали 32 депутатських місця.

Соціалісти і комуністи створили свої загони «народних сміливців», які чинили опір фашистським бандам. Однак сили прихильників Муссоліні були набагато потужнішими. Антифашистська страйк в 1922 р не вдалася – «чорносорочечники» розгромили пікети страйкарів.

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Падіння верховників