«Москва – третій Рим»

Важливу роль в об’єднанні країни відіграла церква. Її ієрархи виступали за єдність земель, прагнули примирити князів. Московське князівство своїм піднесенням багато в чому зобов’язане митрополиту Петру, який протегував Івана Калити. Величезна заслуга в духовному відродженні країни належала засновнику Троїце-Сергієва монастиря Сергія Радонезького (1314-1392). Він зневажав багатство, прикладом усього свого життя закликаючи людей до наполегливої ​​праці. Представники низів бачили в ньому оборонця, князі – мудрого порадника.

Російська церква гостро відреагувала на рішення Флорентійського собору 1439, який визнав верховенство папи римського над Константинопольської православної церквою. Підтримав це рішення російський митрополит Ісідор в Росії був оголошений «шаленим» єретиком. Слідом за цим без згоди константинопольського патріарха з ініціативи Василя II на митрополичий престол звели рязанського єпископа Іону. Князь розумів, що встановлення автокефалії (самостійності) Російської православної церкви сприятиме зміцненню державності.
Після падіння Візантії народилася ідея про те, що Московської держави судилося стати наступником великих християнських імперій. Чернець псковського Елеазара монастиря Філофей звернувся до Василя III з посланням, в якому назвав Москву «третім Римом». Першим світовим центром християнства він вважав Рим, другим – Константинополь. Після відмови Візантійської імперії від «істинного християнства» – укладення союзу з католиками – вона впала. Тепер, думав Філофей, історія поклала на Москву особливу місію. «Два Рими впали, третій стоїть, а четвертому не бувати», – з пафосом зазначав він.
Зближенню інтересів держави та церкви заважала проблема монастирського землеволодіння. У міру збільшення пожалування землі дворянам князі стали відчувати брак угідь. Проведення секуляризації дозволило б вирішити цю проблему, тим більше що і в середовищі духовенства з’явилися прихильники відмови від земельних багатств – нестяжателі. Їх очолив монах Ніл Сорський. Ігумен же Успенського (Иосифо-Волоколамського) монастиря Йосип Волоцький вважав, що, втративши своїх земель, церква не зможе успішно вирішувати завдання поширення християнських ідей, допомоги незаможним і т. Д. Прихильники ігумена – иосифляне – на церковному соборі в 1503 здобули перемогу . На церковному Стоглавого соборі (його рішення були викладені в ста розділах) у 1551 р прихильники нестяжательства також не отримали підтримки. Секуляризацію церковних земель довелося відкласти. Однак монастирі стали платити цілий ряд податків і мит. Стоглавий собором був введений більш чіткий регламент церковних служб, він ухвалив відкрити спеціальні училища для підготовки священиків. Собор канонізував кілька десятків російських святих, оголошених «новими чудотворцями».

Посилання на основну публікацію