Михайло Горбачов

Михайло Горбачов, генеральний секретар ЦК КПРС, голова Верховної Ради СРСР, а також президент СРСР, народився 2 березня 1931 року в селі Привільне Ставропольського краю в родині селян. В молодості майбутній глава держави працював у Ставропольському крайовому ВЛКСМ, а потім у місцевому комітеті КПРС, а в 1973 році потрапив у Політбюро ЦК КПРС.

 

11 березня 1985 року, після смерті генсека Черненка, Михайло Сергійович був запропонований на пост генерального секретаря, оскільки про нього добре відгукувався Андропов, і соратник Брежнєв – Суслов. Крім того, прихід Горбачова став, в деякому сенсі, відходом від геронтократії в керівництві Радянського Союзу (останні керівники держави все суцільно були старими і хворими).

 

Керівництво Михайла Горбачова початок трагічно (закінчилася, втім, теж не кращим чином) – 26 квітня 1986 року сталася аварія на Чорнобильській АЕС. Чорнобиль перебуваючи на стику трьох слов’янських республік – РРФСР, УРСР і БРСР – немов став символом майбутнього розколу і, начебто, був навмисно підлаштований (зараз є чимало прихильників теорії, що катастрофа була, можливо випадково, викликана підривною діяльністю західних країн на території Радянського Союзу). Причина аварії відома – збій охолодження ядерного реактора, його подальший перегрів і вибух. Однак причини збою досі достеменно не відомі. Напередодні першотравневих свят, Горбачов наказав не розкривати масштаби аварії, щоб демонстрації в Києві та Мінську пройшли за планом, що було абсолютно антигуманний вчинком, враховуючи ризик здоров’ю людей.

 

У 1987 році генсек ЦК КПРС підписав вкрай невигідний Радянського Союзу договір про ліквідацію ракет середньої і малої дальності, за яким Союз знищив в три рази більше ядерної зброї, ніж Сполучені Штати. Причиною такого вчинку називають або недалекоглядність керівника країни, або побоювання нової протиракетної системи оборони американців (СОЇ, опинилася насправді блефом). З іншого боку, отримана Горбачовим пізніше Нобелівська премія за мир і перший в історії гонорар в один мільйон доларів, змушують замислитися, чи не була це хабар небаченого масштабу.

 

23 квітня 1985 року Михайло Горбачов ініціював серію масштабних реформ в економіці і внутрішній політиці СРСР, які пізніше отримали назву «перебудова». А до січня 1987 року перебудова стала офіційною ідеологією Радянського Союзу.

 

Головною зміною стала зміна курсів соціалістичного розвитку. Горбачов проголосив новий демократичний соціалізм і відмова від будівництва комунізму. Новий соціалізм став сумішшю радянської ідеології і західної демократії. Були реабілітовані всі дисиденти та інші жертви політичних репресій, проголошена «гласність» і свобода слова, можливість заняття приватним підприємництвом під державним контролем (кооперативи), а промислові підприємства були переведені на госпрозрахунок.

 

На цьому позитивні моменти перебудови закінчувалися. Економічне реформування проходило нерішуче й непослідовно, часто чергуючись з радикальними заходами. Так, антиалкогольну кампанію (вірніше її методи) сам Горбачов пізніше визнав помилковою. Закон про приватному підприємництві обернувся боротьбою з бабусями, які продають квіти і насіння в парку по вихідним. Скасування цензури сприяло не лише появі діячів зі своїм баченням майбутнього країни, але і розповсюдженню літератури і преси відверто нецензурного змісту. При цьому національна політика стала більш жорсткою. У 1988 році виник міжнаціональний конфлікт в Азербайджані (Нагірний Карабах), почали назрівати конфлікти в Казахстані, в Україні і в Прибалтиці.

 

Зовнішній борг СРСР, на тлі проблем з поставками нафти, виріс до 1990-му році до 70 мільярдів доларів.

 

15 лютого 1989 року з Афганістану були виведені всі радянські війська, і афганська війна, по суті, закінчилася нічиєю. На думку багатьох істориків і політологів, рішучі заходи могли ще за два-три роки до цього розв’язати конфлікт на користь Радянського Союзу, і ситуація, яка склалася в Афганістані сьогодні, була б запобігли.

 

Зовнішня політика Горбачова охарактеризувався встановленням дружніх відносин зі Штатами і всією Західною Європою, однак, на тлі внутрішньої кризи, це виглядало не дуже позитивно, і навіть трохи підозріло. Так чи інакше, необхідно визнати, що при Михайлові Горбачову Холодна війна підійшла до кінця, і «оплот світового соціалізму» в ній програв.

 

З іншого боку, після цих подій, біполярна світова система, перетворилася на монополярну з єдиною наддержавою – Сполученими Штатами Америки. Радянський Союз почав втрачати союзників не тільки серед східноєвропейських та азіатських країн, але і серед своїх власних республік (а Конституція СРСР формально не забороняла їх вихід з Союзу).

 

15 березня 1990 року було створено нову посаду – Президент СРСР, яку зайняв Михайло Сергійович, що стало психологічним переломом в ідеї Радянського Союзу як держави.

 

У 1990 році відразу три прибалтійські республіки (Естонія, Латвія і Литва) проголосили свою незалежність. Більш того, сама Росія (РРФСР) за рішенням генсека 12 червня 1990 року проголосила про свій суверенітет. Після цього почався «парад суверенітетів», і СРСР почав поступово розвалюватися, хоча багато хто її громадяни ще цілий рік цього не помічали.

 

Події серпня 1991 року (Серпневий путч) довершили розвал видатного держави у світі.

 

25 грудня 1991 року 11 республік Радянського Союзу в Біловезькій пущі Білоруської РСР підписали Біловезьку угоду, за якою Союз Радянських Соціалістичних Республік припинив своє існування.

ПОДІЛИТИСЯ: