✅Льодове побоїще на Чудському озері. Хід битви, значення і наслідки

Вибір місця битви

Дозори донесли князеві Олександру, що незначний загін противника рушив до Ізборська, а більша частина війська повернула до Псковського озера. Отримавши цю звістку, Олександр повернув свої війська на схід до берега Чудського озера.

Вибір був продиктований стратегічними і тактичними розрахунками. На цій позиції Олександр Невський зі своїми полками відрізав супротивнику всі можливі шляхи підходу до Новгороду, опиняючись, таким чином, в самому центрі всіх можливих маршрутів противника.

Ймовірно, руський воєначальник знав про те, як 8 років тому на затиснутих кригою водах річки Ембах його батько, князь Ярослав Всеволодович, розбив лицарів, знав про переваги битви з важкоозброєними лицарями в зимових умовах.

Олександр Невський вирішив дати бій противнику на Чудському озері, північніше урочища Узмень, у острова Вороний Камінь. Про знамените “Льодовому побоїще” до нас дійшли кілька важливих джерел. З руськкої сторони – це Новгородські літописи і “Житіє” Олександра Невського, із західних джерел – “Римована хроніка” (автор невідомий).

Питання про чисельність

Один з найбільш складних і спірних питань – чисельність армій противників. Літописці обох сторін не приводили точних даних. Деякі історики вважали, що чисельність німецьких військ склала 10-12 тисяч осіб, а новгородців – 12-15 тисяч осіб. Ймовірно, що в льодовому побоїщу взяли участь трохи лицарів, а більшу частину німецького воїнства складали ополченці з-поміж естів і лівів.

Підготовка сторін до битви

Вранці 5 квітня 1242 лицарі-хрестоносці вишикувалися в бойовий порядок, іронічно іменований руськими літописцями “великої свинею” або клином. Вістря “клина” було направлено на русів. По флангах бойової будови встали закуті у важкі лати лицарі, а всередині розташувалися легкоозброєні воїни.

Про бойове розташування руської раті в джерелах немає докладних звісток. Ймовірно, це був звичайний для військової практики руських князів того часу “полчний ряд” зі сторожовим полком попереду. Бойові порядки руських військ були звернені до стрімчастого берего, а за одним з флангів в лісі була укрита дружина Олександра Невського. Німці змушені були наступати з відкритого льоду, не знаючи точного розташування та чисельності руських військ.

Хід битви

Попри скупе висвітлення ходу знаменитої битви в джерелах, хід бою схематично ясний. Виставивши довгі списи, лицарі атакували “чоло”, тобто центр руської раті. Обсипаний градом стріл “клин” врізався в розташування сторожового полку. Автор “Римованої хроніки” писав: “Ось знамена братів проникли в ряди стрільців, було чути, як дзвенять мечі, і було видно, як рубалися шоломи, з обох сторін падали мертві”. Про прорив німцями сторожового полку писав і руський літописець: “Німці ж і чюдь пробішася свиню сквозі полки”.

Цей перший успіх хрестоносців був, мабуть, передбачений руським полководцем, так само як і зустрінуті після цього непереборні для ворога труднощі. Ось як писав про це етапі бою один з кращих вітчизняних військових істориків:

“… Натрапивши на стрімкий берег озера, малорухливі, закуті в лати лицарі не могли розвинути свій успіх. Навпаки, відбулося скупчення лицарської кінноти, тому що задні шеренги лицарів підштовхували передні, яким ніде було розвернутися для бою”.

Руські війська не дали німцям розвинути свій успіх на флангах, і німецький клин виявився міцно затиснутим у кліщі, втративши стрункість рядів і свободу маневру, що і виявилося згубним для хрестоносців. У несподіваний для противника момент Олександр віддав розпорядження Засадного полку атакувати і оточити німців. “І бисть ту січа зла і велика німцем і чюди “, – повідомляв літописець.

Збройні спеціальними гаками руські ополченці і дружинники стягували лицарів з коней, після чого важкоозброєні “божі дворяни” ставали повністю безпорадними. Під вагою нудьгуючи лицарів підталий лід почав тріщати та подекуди тріскатися.

Тільки частина хрестоносного воїнства зуміла вирватися з оточення, намагаючись врятуватися втечею. Частина лицарів потонула. На завершення “Льодового побоїща” руські полки переслідували відступаючого по льоду Чудського озера супостата “сім верст до Соколицького берега”.

Розгром німців увінчався договором між орденом і Новгородом, за яким хрестоносці покидали всі захоплені руські землі і повертали полонених; зі свого боку псковичі також відпускали полонених німців.

Значення битви, її неповторний результат

Розгром шведських і німецьких лицарів – яскрава сторінка військової історії України та Росії. У Невській битві і Льодовому побоїщі руські війська під початком Олександра Ярославича Невського, виконуючи оборонну по суті завдання, відрізнялися рішучими і послідовними наступальними діями.

Кожен наступний похід полків Олександра Невського мав власну тактичну задачу, але сам полководець не випускав з уваги і загальну стратегію. Так, в боях 1241-1242 рр.. руський воєначальник наносив цілий ряд послідовних ударів по противнику, перш ніж відбулася вирішальна битва.

Новгородські війська у всіх боях зі шведами й німцями чудово використовували фактор раптовості. Несподіваною атакою були знищені шведські лицарі, що висадилися в гирлі Неви, стрімким і несподіваним ударом німці були вибиті з Пскова, а потім з Копорья, нарешті, швидкої і раптової була атака Засадного полку в Льодовому побоїщі, що призвело до повного сум’яття бойових рядів противника.

Бойові порядки і тактика руських військ виявилися більш гнучкими, ніж горезвісна побудова клином військ ордена. Олександр Невський, використовуючи рельєф місцевості, зумів позбавити ворога простору і свободи маневру, оточити і знищити.

Незвичайність битви на Чудському озері ще й у тому, що вперше у військовій практиці середньовіччя важка кіннота була розбита пішою військом. За справедливим зауваженням історика військового мистецтва,  тактичне оточення німецько-лицарського війська руської раттю, тобто застосування однієї їх складних і рішучих форм військового мистецтва, є єдиним випадком всього феодального періоду війни. Тільки руська рать під командуванням талановитого полководця могла здійснити тактичне оточення сильного, добре озброєного противника”.

Перемога над німецькими лицарями була надзвичайно важлива у військово-політичному відношенні. Був на довгий час відстрочений натиск німців на Східну Європу. Новгород Великий зберіг можливість підтримувати економічні та культурні зв’язки з європейськими країнами, відстояв можливість виходу до Балтійського моря, захистив руські землі в Північно-західному регіоні.

Розгром хрестоносців підштовхував до опору хрестоносної агресії і інші народи. Ось як оцінив історичне значення Льодового побоїща відомий історик Стародавньої Русі М.Н. Тихомиров:

“В історії боротьби з німецькими завойовниками Льодове побоїще є найбільшою датою. Цю битву можна порівняти тільки з Грюнвальдський розгромом тевтонських лицарів в 1410 р. Боротьба з німцями тривала і далі, але німці ніколи не могли вже завдати скільки істотної шкоди руським землям, а Псков залишався грізною твердинею, про яку розбивалися всі наступні нападу німців”.

Попри те, що ми бачимо відоме перебільшення автором значення перемоги на Чудському озері, з ним можна погодитися.

Ще один важливий наслідок Льодового побоїща слід оцінювати в рамках загального положення Русі в 40 -і рр.. XIII в. У разі поразки Новгорода створювалася б реальна загроза захоплення північно-західних руських земель військами ордена, а якщо врахувати, що Русь вже була підкорена татарами, то позбутися від подвійного гніту руському народу, ймовірно, було б у два рази важче.

При всій тяжкості татарського гніту, була одна обставина, яке, в кінцевому підсумку виявилося на користь Русі. Підкорили Русь монголо-татари в XIII в. залишалися язичниками, з повагою і побоюванням ставляться до чужої віри і не зазіхали на неї.

Тевтонське воїнство, курируване особисто римським папою, намагалося всіма заходами впровадити на завойованих територіях католицизм. Знищення або хоча б підрив православної віри для розрізнених, втративших єдність руських земель означав би втрату культурної самобутності і втрату будь-якої надії на відновлення політичної незалежності.

Саме православ’я в епоху татарщини і політичної роздробленості, коли населення численних земель і князівств Русі майже втратило почуття єдності, було основою відродження національної самосвідомості.

Посилання на основну публікацію