Ліга націй

Одразу після закінчення Першої світової війни уряди країн світової спільноти зібралися на Паризьку мирну конференцію, щоб документально зафіксувати підсумки війни і узаконити нові умови співіснування в світі. Це була міжнародна організація, покликана впорядкувати розвиток економічних, політичних і військових відносин між країнами і забезпечити їх світ і безпеку. Ліга Націй проіснувала з 1919 по 1946 рік, аж до утворення ООН. Статут Ліги було включено в усі мирні договори, підписані на Паризькій конференції.

Вступ СРСР до Ліги Націй

До Ліги Націй увійшли спочатку сорок чотири держави, з роками кількість країн-учасниць зростала, доходило до шістдесяти. США спочатку не увійшли в організацію. У 1934 році в неї був прийнятий СРСР, але вже в 1939-му, коли почалася радянсько – фінська війна, був виключений з Ліги як порушник Статуту.

Діяльність Ліги Націй

Статут Ліги прописував її функції і обсяг повноважень. Керували Лігою два органу – Асамблея і Рада Ліги. Асамблея збиралася один раз на рік, на ній були присутні всі держави-учасники, а Рада Ліги збирався частіше (за весь час 107 раз). Зборів відбувалися в Женеві, де знаходився Секретаріат і відповідно – Генеральний секретар Ліги.

Поряд з цими працювали і додаткові органи – різноманітні комісії і окремі організації, такі як Палата міжнародного правосуддя та інші. Здавалося б, Ліга Націй, згідно з її Статутом, повинна була убезпечити світ від надмірного накопичення озброєнь, від військової агресії, від інших конфліктів між країнами, але вийшло не так, як передбачалося.

Справа в тому, що деякі статті Статуту, формулювалися таким чином, що їх прочитання при певних умовах давало можливість і для гонки озброєнь, і для рішень в обхід Статуту. Наприклад, якщо спір або конфлікт заходить в глухий кут, і немає одностайної думки з нього, то Ліга могла прийняти відповідне рішення, тобто діяти за обставинами.

Дуже двозначно була сформульована і головна стаття Статуту про обмеження озброєнь, яка на ділі відкривала простір для мілітаризації. Обтічної і невиразною виявилася формулювання статті про війну або загрозу війни. Реакцією Ліги на подібні дії повинні бути якісь заходи, які були б здатні «дійсно захистити» країни, що входять в організацію.

Кілька статей Статуту були присвячені санкцій. Вони повинні бути запущені на адресу тих країн, які зробили ворожі, агресивні дії відносно інших держав. Така ситуація зобов’язувала всіх складаються в Лізі Націй розірвати з країною-агресором як торгові, так і інші економічні зв’язки. Ці заходи повинні були стримувати світ від воєн і конфліктів.

З цією ж метою Рада Ліги визначав чисельність морського флоту, сухопутних сил, авіації для кожної країни-учасниці. Але все ж, незважаючи на необхідність зміцнення армій, головним важелем впливу на держави, котрі проявили агресію, були дипломатичні переговори і економічні санкції.

Ці ж правила ставилися і до інших країн, що не входять в Лігу Націй, якій пропонувалися повноваження введення не тільки економічних, а й військових санкцій в тому випадку, якщо одна з таких країн відмовиться від запропонованих мирних умов уникнення конфлікту і все ж розв’яже військові дії проти що складається в Лізі країни.

Влада Ліги поширювалася також на колишні турецькі і німецькі колонії в Африці, арабських країнах і Тихому океані. Діяльність Ліги принесла певні плоди. При її втручанні були врегульовані багато нагальні питання економічної, гуманітарної, соціальної сфер на міжнародному рівні, в тому числі в галузі медицини та охорони здоров’я, наукових зв’язків, міжнародного права, а також у підготовці та проведенні конференцій на тему роззброєння.

Крім того, Ліга контролювала питання торгівлі наркотиками і людьми і деякі проблеми прав молоді. Велику роль у вирішенні багатьох проблем грала Постійна палата міжнародного правосуддя (це юридичний орган Ліги), що має повноваження на незалежні рішення. За роки свого існування Ліга Націй посприяла запобіганню або врегулювання понад чотири десятки політичних протистоянь.

Безумовно, діяльність цієї організації була до певної міри результативною. Але головну проблему століття – Другу світову війну – Ліга Націй запобігти не змогла. Чи не були розроблені досить дієві заходи, щоб убезпечити світ від глобальної катастрофи. Ліга виявилася безсилою перед обличчям агресії Німеччини, Італії, Японії, які почали активну підготовку до війни.

 

Попередньо Японія і Німеччина в 1933 р відмежувалися від Ліги, а в 1937-му це зробила і фашистська Італія. Ця обставина зробила безглуздим закон Статусу про відкритість інформації про зниження збройних сил і про контроль над виробленим зброєю всіх країн, що входять до Ліги Націй.

Звичайно, організація якось спробувала зупинити агресію або хоча б стримувати її, коли під час італо-ефіопської війни своїм рішенням обмежила зовнішньоекономічні зв’язки Італії. Але це було комариний укус для країни, так як жодним чином не вплинуло на фінансування війни.

А інші кричущі акти агресії, наприклад, коли Японія вторглася в Маньчжурію (1931 – 33 рр.), А потім вглиб Китаю (1937 – 39 рр.), Ліга наче й не помітила, хоча на словах висловила обеспокоенность.Точно також безпорадно проявила себе Ліга, коли Німеччина і Італія почали інтервенцію в Іспанії, коли фашистська Німеччина окупувала Австрію, Чехословаччину, вторглася до Польщі.

Таким чином, Ліга Націй виявилася не в змозі відвернути насувається катаклізм – Другу світову війну. Неспроможність Ліги Націй позначилося і в тому ще, що вона не подбала ні про захист територіальної цілісності країн-учасниць Ліги, ні про недоторканність їх кордонів, ні про відстоювання суверенітету підопічних їй держав, ні про створення спільних збройних сил з числа армій цих держав.

Розпуск Ліги Націй

Очевидне безсилля Ліги Націй в питанні мирного співіснування на планеті призвело до того, що 08.04.1946 на останній Асамблеї цієї організації в Женеві, вона передала свої повноваження і функції створеної замість неї Організації Об’єднаних Націй.

...
ПОДІЛИТИСЯ: