Лібералізм в 19 столітті

Ліберальна думка зародилася ще в епоху Просвітництва. Перші ліберальні ідеї були сформульовані в працях англійського мислителя Дж. Локка, а класичний британський лібералізм бере свій початок в 1776 році, коли з друку вийшло «Дослідження про природу і причини багатства народів» шотландського економіста, основоположника політичної економії Адама Сміта. Сформульовані ним принципи економічної свободи поступово поширилися на сферу політики і суспільних відносин в цілому.

Першими назвали себе лібералами творці іспанської конституції 1812 р, проголошеної в розпал боротьби з Наполеоном. Після них ця назва використовували вожді Війни за незалежність в Південній Америці, маючи на увазі, що вони борються за визволення своєї батьківщини від Іспанії. З тих пір поняття «лібералізм» стало позначати самі різні за своїми цілями громадські та політичні рухи, учасники яких вважали себе «борцями за свободу».

Подальший розвиток ліберальна ідеологія отримала в творах таких британських економістів і громадських діячів, як Д. Рікардо (1772-1823), Дж. Бентам (1748-1882). У своїх працях, які вважаються вершиною класичної політекономії, Рікардо виступив як ідеолог промислової буржуазії в її боротьбі з землеробської аристократією. Він прагнув обгрунтувати необхідність усунення будь-яких перешкод для розвитку ринкової економіки.

Дж.-С. Мілль

Дж. Бентам вчив, що будь-які людські дії виправдані, якщо вони приносять якусь користь, і доводив неможливість рівності між представниками різних соціальних класів. «Встановлення рівності є химера: можливо тільки зменшення нерівності», – стверджував він.

Під впливом ідей Рікардо і Бентама службовець Ост-Індської компанії Джон Стюарт Мілль (1806-1873) розробив соціальну філософію британського лібералізму, яка передбачала проведення громадських реформ в інтересах не тільки багатих, а й бідних.

Цитаделлю економічного лібералізму став найбільший промисловий центр Англії р Манчестер.

Основа лібералізму – переконання в необхідності необмеженої індивідуальної свободи. «Під свободою я розумію торжество особистості над владою, яка бажає керувати за допомогою насильства, і над масами, що пред’являють з боку більшості право підкоряти собі меншість», – писав ідеолог французького лібералізму Б. Констан. Класичний лібералізм першої половини XIX ст. відрізняла віра в безмежну силу особистої заповзятливості і вільної конкуренції. Ліберали відстоювали пріоритет індивідуальних інтересів перед громадськими, виступали за всебічний зменшення ролі держави в житті суспільства. Домагаючись визнання «свободи особистості», вони тим самим підводили теоретичне обгрунтування під необмеженою гонитвою за прибутком.

В ході боротьби за національне об’єднання Італії і Німеччини склалося особливий напрямок ліберальної думки – національний лібералізм, або націонал-лібералізм, в якому прагнення до свободи поєднувалося з націоналізмом. У Німеччині послідовників цієї ідеології називали «людьми з двома душами».

ПОДІЛИТИСЯ: