Лауреати Нобелівської премії миру

 1901 Анрн Жан ДЮНАН, ініціатор створення міжнародного товариства «Червоний Хрест» (1/2 премії), і Фредерік ПАССІ, засновник і президент першого французького товариства боротьби за мир (1/2 премії).

 

1902 Елі ДЮКОММЕН, почесний секретар Міжнародного бюро миру, Берн (1/2 премії), і Альбер ГОБА, генеральний секретар міжпарламентського союзу, Берн, почесний секретар Міжнародного бюро миру, Берн (1/2 премії).

 

1903 Вільям КРІМЕР, член британського парламенту, секретар Міжнародної арбітражної ліги.

 

1904 ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА (Гент, Бельгія). Наукове товариство.

 

1905 Берта фон ЗУТНЕР, австрійська письменниця, одна з організаторів пацифістського руху, видавець журналу «Геть зброю!» та автор однойменного роману, що отримав суспільний резонанс.

 

1906 Теодор РУЗВЕЛЬТ, президент США,— його роль укладення Портсмутського мирного договору 1905 між Росією і Японією.

 

1907 ЭрнестоТеодоро МОНЕТА, президент Ломбардської ліги світу (1/2 премії), і Лун РЕНО, професор Сорбонни, спеціаліст з міжнародного права (1/2 премії).

 

1908 Клас Понтус АРНОЛЬДСОН, письменник, колишній депутат шведського парламенту, засновник Шведської ліги миру і арбітражу (1/2 премії), і Фредрік БАЙЄР, депутат датського парламенту, почесний президент Міжнародного бюро миру, Берн (1/2 премії).

 

1909 Огюст БЕЕРНАР, колишній прем’єр-міністр Бельгії, депутат бельгійського парламенту, член Міжнародного арбітражного суду в Гаазі (1/2 премії), і Д ЭСТУРНЕЛЛЬ ДЕ КОНСТАН, депутат французького парламенту, засновник і президент французької парламентської групи за міжнародний арбітраж, засновник Комітету захисту національних інтересів та міжнародного примирення (1/2 премії) — в знак визнання їх зусиль у боротьбі за міжнародний арбітраж і скорочення озброєнь.

 

1910 МІЖНАРОДНЕ БЮРО МИРУ, Берн.

 

1911 Тобіас АСГЕР, член голландського кабінету міністрів (1/2 премії), і Альфред Герман ФРІД, австрійський журналіст (1/2 премії).

 

1912 Еліу РУТ, колишній державний секретар США, ініціатор кількох арбітражних угод,— за зусилля щодо зміцнення миру в Західній півкулі

 

1913 Анрі ЛАФОНТЕН, депутат бельгійського парламенту, президент Міжнародного бюро миру, Берн.

 

1914-1916 Премія не присуджувалася.

 

1917 МІЖНАРОДНИЙ КОМІТЕТ ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА, Женева.

 

1918 Премія не присуджувалася.

 

1919 Томас Вудро ВІЛЬСОН, президент США, ініціатор Ліги Націй.

 

1920 Леон Віктор Опост БУРЖУА, глава французького парламенту, президент ради Ліги Націй — за зусилля щодо утвердження миру засобами арбітражу.

 

1921 Карл Яльмар БРАНТИНГ, прем’єр-міністр Швеції, шведський делегат в раді Ліги Націй (1/2 премії),— почасти за зусилля в мирному вирішенні суперечки Швеції з Норвегією, але, головним чином, за роботу в Лізі Націй; Крістіан Лоус ЛАНГЕ, генеральний секретар Міжпарламентського союзу, Брюссель (1/2 премії).

 

1922 Фрітьоф НАНСЕН, норвезький дослідник Арктики, верховний комісар Ліги Націй у справах військовополонених, ініціатор запровадження «нансеновских паспортів» апатридів і біженців — за багаторічні зусилля з надання допомоги беззахисним.

 

1923-1924 Премія не присуджувалася.

 

1925 Джозеф Остін ЧЕМБЕРЛЕН, міністр закордонних справ великої Британії,— за роль у локарнских переговорах 1925 і Чарлз Гейтс ДАУЕС, віце-президент США,— в знак визнання вкладу в план, що носить його ім’я (спільно).

 

1926 Арістід БРІАН, прем’єр-міністр і міністр закордонних справ Франції, і Густав ШТРЕЗЕМАН, рейхсканцлер і міністр закордонних справ Німеччини (спільно),— за роль в укладенні Локарнського пакту і дружньому діалозі Франції та Німеччини після багатьох років недовіри.

 

1927 Фердинанд БЬЮИССОН, колишній професор Паризького університету, засновник і президент Ліги за права людини (1/2 премії) і Людвіг КВИДДЕ, історик, професор Берлінського університету, член німецького Установчих зборів 1919, делегат багатьох мирних конференцій (1/2 премії).

 

1928 Премія не присуджувалася.

 

1929 Френк Біллінгс КЕЛЛОГ, колишній державний секретар США,— за роль у підготовці Паризького (Келлога-Бріана) пакту.

 

1930 Ларі Олоф Натан СЕДЕРБЛЮМ, архієпископ, лідер екуменічного руху,— в ознаменування заслуг у досягненні миру через релігійне об’єднання.

 

1931 Джейли АДДАМС, соціолог, президент міжнародної Жіночої ліги за мир і свободу (1/2 премії), і Ніколас Мыоррэн БАТЛЕР, президент Колумбійського університету, промоутер Паризького (Келлога-Бріана) пакту.

 

1932 Премія не присуджувалася.

 

1933 Норман ЕНДЖЕЛЛ, письменник, член Виконкому Ліги Націй.

 

1934 Артур ГЕНДЕРСОН, колишній міністр закордонних справ Великобританії, голова конференції Ліги Націй по роззброєнню в 1932-1934,— за наполегливу захист справи міжнародного роззброювання.

 

1935 Карл фон ОСЕЦЬКИЙ, публіцист-антифашист, пацифіст.

 

1936 Карлос СААВЕДРА ЛАМАС, міністр закордонних справ Аргентини,—за миротворчу роль у болівійсько-парагвайському конфлікті 1935.

 

1937 Роберт СЕСІЛ, письменник колишній лорд-охоронець друку,— у відзначенні заслуг перед Лігою Націй.

 

1938 НАНСЕНОВСКАЯ МІЖНАРОДНА ОРГАНІЗАЦІЯ ПО СПРАВАХ БІЖЕНЦІВ, Женева.

 

1939-1943 Премія не присуджувалася.

 

1944 МІЖНАРОДНИЙ КОМІТЕТ ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА, Женева.

 

1945 Корделл ХАЛЛ, колишній державний секретар США, один з ініціаторів створення ООН,— в знак визнання його заслуг щодо утвердження миру в Західній півкулі, в зміцненні торгівлі й становленні ООН.

 

1946 Емілі Піта БОЛЧ, колишній професор історії та соціології, почесний президент міжнародної Жіночої ліги за мир і свободу (1/2 премії), і Джон Релей МОТТ, голова першого Міжнародного місіонерського ради, президент Всесвітнього союзу молодіжних християнських організацій (1/2 премії).

 

1947 ПОРАДА ДРУЗІВ НА СЛУЖБІ СУСПІЛЬСТВУ і АМЕРИКАНСЬКИЙ КОМІТЕТ ДРУЗІВ НА СЛУЖБІ СУСПІЛЬСТВУ (спільно) – в ознаменування гуманітарних заслуг квакерів протягом їхньої багаторічної діяльності.

 

1948 Премія не присуджувалася.

 

1949 Джоя БОЙД ОРР, лікар, видатний організатор і директор Генеральної організації з харчових продуктів та сільського господарства, президент англійського Ради світу і Всесвітнього союзу організацій по боротьбі за мир, — в знак визнання його заслуг не тільки в справі звільнення людства від нестатку, але й створення основ мирної кооперації між класами, націями і расами

 

1950 Ральф Джонсон БАНЧ, професор Гарвардського університету, директор Ради з опіки (ООН), посередник на переговорах в Палестині в 1948 році.

1951 Леон ЖУО, лідер французької Загальної конфедерації праці, один з керівників Амстердамського інтернаціоналу профспілок, засновник «Форс увриер»,— в ознаменування миротворчих заслуг.

 

1952 Альберт ШВЕЙЦЕР, лікар-місіонер, засновник лікарні в Ламбарене (Габон).

 

1953 Джордж Кетлетт МАРШАЛЛ, колишній державний секретар і міністр оборони США, ініціатор «плану Маршалла».

 

1954 СЛУЖБА ВЕРХОВНОГО КОМІСАРА ООН У СПРАВАХ БІЖЕНЦІВ, Женева.

 

1955-1956 Премія не присуджувалася.

 

1957 Лестер Боулс ПІРСОН, колишній міністр закордонних справ Канади, голова 7-ї сесії Генеральної асамблеї ООН,— за його роль у подоланні Суецької кризи.

 

1958 Жорж Анрі ПІР, монах-домініканець, лідер організації з надання допомоги біженцям,— за те, що успішно допомагав людям покинути свої табори й повернутися у світ свободи та гідності.

 

1959 Філіп Джон НОЕЛЬ-БЕЙКЕР, член парламенту Великобританії, який присвятив все життя боротьбі за мир і співробітництво між народами.

 

1960 Альберт Джон ЛУТУЛИ, діяч визвольного руху ПАР, президент Африканського національного конгресу,— за зусилля з утвердження справедливості між людьми та народами.

 

1961 Даг Ялмар ХАММАРШЕЛЬД, генеральний секретар ООН (премія присуджена посмертно).

 

1962 Лайнус Карл ПОЛІНГ, американський фізик і хімік, громадський діяч,— за боротьбу проти випробувань ядерної зброї.

 

1963 МІЖНАРОДНИЙ КОМІТЕТ ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА, Женева (1/2 премії) і ЛІГА ТОВАРИСТВ ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА, Женева (1/2 премії).

 

1964 Мартін Лютер КІНГ, засновник і лідер негритянської організації «Південна конференція християнського керівництва», один з керівників боротьби за громадянські права негрів у США.

 

1965 ДИТЯЧИЙ ФОНД ООН — в знак визнання його ролі в утвердженні братерства між народами.

 

1966-1967 Премія не присуджувалася.

 

1968 Ренс Самюель КАССЕН, президент Європейського суду з прав людини

 

1969 МІЖНАРОДНА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАЦІ (МАРНОТРАТ), Женева в ознаменування 50-Ї річниці організації.

 

1970 Норман Ернест БОРЛОУГ, вчений-селекціонер Міжнародного центру з покращення сортів кукурудзи і пшениці (Мехіко),— за його внесок у вирішення продовольчої проблеми, і особливо за здійснення «зеленої революції».

 

1971 Віллі БРАНДТ, канцлер ФРН,— в знак визнання конкретних ініціатив, що спричинили послаблення напруженості між Сходом і Заходом.

 

1972 Премія не присуджувалася.

 

1973 Генрі Альфред КІССІНДЖЕР, державний секретар США, і ЛЕ ДИК ТХО, Демократична Республіка В’єтнам (спільно) — в знак визнання їх заслуг у зв’язку з перемир’ям. (Ле Дик Тхо від премії відмовився.)

 

1974 Шоя МАЙКБРАД, президент Міжнародного бюро миру, Женева, і Комісії ООН по Намібії, Нью-Йорк (1/2 премії) — за створення міжнародних механізмів спостереження за станом прав людини; Эйсеку САГО, прем’єр-міністр Японії (1/2 премії).

 

1975 Андрій Дмитрович САХАРОВ, радянський фізик-ядерник, борець за права людини, за безстрашну підтримку фундаментальних принципів миру між народами і за мужню боротьбу зі зловживаннями владою і будь-якими формами придушення людської гідності.

 

1976 Бетті ВІЛЬЯМС і Мейрід КОРРІГАН, засновники північно-ірландського руху за мир (пізніше отримав назву «Товариство мирних людей»),— в знак визнання їх заслуг у справі миру.

 

1977 МІЖНАРОДНА АМНІСТІЯ, Лондон — всесвітня організація для захисту прав в’язнів совісті.

 

1978 Анвар САДАТ, президент Арабської Республіки Єгипет (1/2 премії), і Менахем БЕГІН, прем’єр-міністр Ізраїлю (1/2 премії),— за акції, що сприяли «розуміння і людським контактам між Єгиптом і Ізраїлем».

 

1979 ТЕРЕЗА (мати Тереза, в миру Агнес Гонджа Бонеджиу), засновниця і настоятелька католицького Ордену милосердя.

 

1980 Адольфо ПЕРЕС ЭСКВИВЕЛЬ, аргентинський архітектор, скульптор і борець за права людини.

 

1981 СЛУЖБА ВЕРХОВНОГО КОМІСАРА ООН У СПРАВАХ БІЖЕНЦІВ, Женева.

 

1982 Альва МЮРДАЛЬ, письменниця, колишній член кабінету міністрів Швеції, делегат Генеральної Асамблеї ООН з роззброєння, і Альфонсо ГАРСІЯ РОБЛЕС, дипломат, колишній міністр закордонних справ Мексики, делегат Генеральної Асамблеї ООН з роззброєння (спільно)— за великий внесок у справу роззброєння.

 

1983 Лех ВАЛЕНСА, засновник «Солідарності», борець за права людини.

 

1984 Десмонд Мпило ТУТУ, єпископ Йоганнесбурга, колишній генеральний секретар Південно-африканської ради церков,— за зусилля в боротьбі проти апартеїду.

 

1985 «ЛІКАРІ СВІТУ ЗА ЗАПОБІГАННЯ ЯДЕРНОЇ ВІЙНИ».

 

1986 Елі ВІЗЕЛЬ, американський письменник і громадський діяч, голова президентської комісії по голокосту.

 

1987 Оскар АРІАС САНЧЕС, президент Республіки Коста-Ріка, ініціатор мирних переговорів в Центральній Америці.

 

1988 МИРОТВОРЧІ СИЛИ ООН, Нью-Йорк.

 

1989 14-й ДАЛАЙ-ЛАМА (Тенлзнн Гьятсо), релігійний і політичний лідер тибетського народу.

 

1990 Михайло Сергійович ГОРБАЧОВ, президент СРСР,— за його роль у закінченні холодної війни.

 

1991 АУН САН СУ ЧЖІ, лідер демократичної опозиції в Бірмі, захисник прав людини.

 

1992 Рігоберта МЕНЧУ, гватемальська громадська діячка, борець за права людини, особливо корінного населення Америки.

 

1993 Нельсон МАНДЕЛА, президент Африканського національного конгресу, і Фредерік Біллем де КЛЕРК, президент ПАР (спільно).

 

1994 Ясір АРАФАТ, голова Виконкому Організації визволення Палестини, Шимон ПЕРЕС, міністр закордонних справ Ізраїлю, і Іцхак РАБІН, прем’єр-міністр Ізраїлю (спільно),— за зусилля щодо досягнення миру на Близькому Сході.

 

1995 Джозеф РОТБЛАТ і очолюване ним ПАГУОШСКОЕ РУХ через зусилля зменшити роль, играемую ядерними озброєннями в міжнародній політиці, і в майбутньому знищити ядерну зброю.

 

1996 Карлос Феліпе Хіменес БІЛО, архієпископ, і Хосе РАМОС-ХОРТА — за їх зусилля щодо справедливого і мирного вирішення конфлікту в Східному Тиморі.

 

1997 МІЖНАРОДНИЙ РУХ ПО ЗАБОРОНІ ПРОТИПІХОТНИХ МІН і його лідер Джоді ВІЛЬЯМС – за зусилля щодо заборони і знищення протипіхотних хв.

 

1998 Джон Х’ЮМ, лідер Соціал-демократичної лейбористської партії Північної Ірландії, і Девід ТРІМБЛ, лідер Юніоністської партії Ольстера (спільно),— за зусилля з пошуку мирного вирішення конфлікту в Північній Ірландії

 

1999 Добровільна гуманітарна організація «ЛІКАРІ БЕЗ КОРДОНІВ» (Брюссель, Бельгія) — за первопроходческую гуманітарну роботу на декількох континентах.

 

2000 КІМ ДЕ ЧЖУН, президент Південної Кореї,— за його внесок у розвиток демократії і прав людини в Південній Кореї й в Азії загалом, а також за примирення з Північною Кореєю, зокрема.

 

2001 ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ’ЄДНАНИХ НАЦІЙ Кофі АННАН, Генеральний секретар ООН

ПОДІЛИТИСЯ: