Латинська Америка в другій половині XX в.

Новий період у розвитку Латинської Америки настав у 60-70-і рр. У цей час перед багатьма державами регіону постала проблема вибору шляху подальшого розвитку. Ліві, популістські ідеї завжди надавали значний вплив на суспільно-політичне життя Латинської Америки, тому недивний був поворот ряду країн до соціалізму.
Після повалення проамериканського диктатури в 1959 на Кубі до влади прийшов уряд на чолі з Ф. Кастро. Воно почало будівництво соціалістичного суспільства за радянським зразком. За активної підтримки СРСР на острові стала розвиватися промисловість, були досягнуті великі успіхи в соціальній сфері. Куба, яка посіла антиамериканську позицію, піддалася військовому, політичному і економічному тиску з боку США, які встановили блокаду острова. Однак «перша в Західній півкулі соціалістичній державі» активно допомагав Радянський Союз. На розвиток Куби вплинули ті ж фактори, які викликали кризу соціалістичної системи в цілому.
Спроби соціалістичних перетворень були зроблені також на початку 70-х рр. в Чилі урядом «Народної єдності» на чолі з С. Альєнде. А в 80-і рр. здійснити соціалістичні гасла на практиці намагалося уряд Д. Ортеги в Нікарагуа (1990 р Ортега зазнав поразки на виборах).
Іншою моделлю модернізації в Латинській Америці стала здійснювалася, як правило, правими диктаторськими режимами політика форсованого розвитку економіки, заснованої на ринкових принципах. Значних успіхів в 60-70-і рр. домоглася Бразилія, військові власті якої використовували державні важелі для заохочення приватної ініціативи, широкого залучення в країну іноземного капіталу. При цьому, незважаючи на те що урізалися соціальні програми, уряду вдалося забезпечити внутрішню стабільність. У результаті «економічного дива» Бразилія за рівнем свого розвитку впритул наблизилася до розвиненим державам Заходу і «новим індустріальним країнам» Азії.
У Чилі військові на чолі з генералом А. Піночетом прийшли до влади, поваливши у вересні 1973 уряд С. Альєнде. При новому уряді країні вдалося досягти великих економічних успіхів, чому супроводжували, проте, відмова від демократії і репресії проти опозиції. Встановлення авторитарних режимів було характерно і для багатьох інших держав Латинської Америки.
Наприкінці XX століття запанувала протилежна тенденція – диктаторські режими у всіх країнах регіону впали, їм на зміну прийшли демократичні уряди. Більшості держав Латинської Америки вдалося досягти успіхів у розвитку економіки, проте серйозною перешкодою для їх подальшого зростання стала зовнішня заборгованість. У багатьох країнах регіону існує прірва між найбільш багатими і бідними верствами населення. Нерівність породжує соціальну напруженість, нерідко виливаються в народні повстання (Мексика, країни Центральної Америки) і партизанський рух (Перу, Колумбія та ін.).
Підведемо підсумки
В останні десятиліття XX в. все голосніше стали заявляти про себе нові індустріальні країни Азії та Латинської Америки. Стрімкий економічний розвиток вивело деякі з них в лідери сучасної цивілізації. У той же час в «третьому світі» зберігається маса проблем – бідність, відставання в економічному розвитку, політична нестабільність.

Посилання на основну публікацію