Латинська Америка після незалежності

Після здобуття незалежності, держави Латинської Америки дуже відрізнялися один від одного за природними умовами, складом населення, рівнем соціально-економічного розвитку. Однак правила всюди креольська еліта часто проводила подібну політику. Спочатку практично вся Латинська Америка стала жертвою ліберальних експериментів.

Повстання проти Болівара

Завоювання незалежності окремих частин Іспанської Америки С. Болівар вважав лише першим кроком на шляху до більшої мети – створення сильного єдиного держави, здатного стати врівень з найбільшими державами світу. За його ініціативою Велика Колумбія уклала договори про союз з більшістю латиноамериканських держав, а влітку 1826 року їх представники зібралися в Панамі для обговорення загальних справ. Однак Панамський конгрес не виправдав надій Болівара і йому довелося розпрощатися з мрією про американський єдності.

Болівару не вдалося зберегти навіть єдність Великої Колумбії. Уже в 1826 він визнав, що «реформи довели свою нездатність творити добро і свою непридатність для народів Америки». Одна країна за одною відкидали пропоновані їм принципи державного устрою та нав’язані їм конституції. Деспотичне правління Болівара і його уявлення про благо народів абсолютно розходилися з реальними прагненнями звільнених країн, спричиненими місцевими умовами. Всюди, від Болівії до рідної Венесуели, почалися повстання проти «Визволителя» (Болівара), справа доходила до воєн між новими державами, Венесуела і Еквадор відокремились від Колумбії. У тому 1830 р Болівар відмовився від влади, а в грудні того ж року, після остаточного розвалу Великої Колумбії, він помер.

Політика латиноамериканських держав

Перші конституції латиноамериканських держав скасували принцип недоторканності земельних володінь, всі види землеволодіння переводилися в розряд приватної власності і підлягали продажу, що призвело до масового перерозподілу земель і руйнування індіанського общинного землеволодіння. Позбавлене земельної власності населення насильно приучалось до найманого праці. Скрізь вводилася свобода торгівлі та підприємництва. Все це означало радикальний злам старої системи соціально-економічних відносин. Ліберальні політичні режими підтримували «вільну гру ринкових сил» у всіх, навіть самих диких, проявах. Всюди проголошувався повний набір «прав людини і громадянина», але високі цензи для виборців відсікали від участі в політиці більшість населення.

Економіка і населення латиноамериканських держав

Занепад гірничорудної промисловості і труднощі з вивезенням сільськогосподарської продукції підривали основи місцевої економіки, а потік хлинули на континент дешевих фабричних виробів британського виробництва викликав економічну кризу в країні. В умовах розвалу традиційної економіки в багатьох країнах посилився сепаратизм, прагнення окремих провінцій самим вирішувати свої проблеми. Сепаратизм породив своїх вождів – каудильйо, які, спираючись на підтримку місцевого населення, з успіхом протистояли політиці центральної влади. Не розуміючи глибинних причин настав хаосу, бачачи їх у «варварстві» власних народів, ліберали прагнули прискорити перетворення, сприяючи цим подальшого руйнування всіх громадських зв’язків, поглибленню кризи і загальної ворожнечі.

Як писав найбільший аргентинський мислитель Х.-Б. Альберда, «в Америці все, що не є європейським, є варварство, і підхід тут може бути єдиним: є дикуни індіанці, і є ми, європейці, народжені в Америці, що говорять на іспанською мовою і віруючі в Христа». Презирство до «варварству» власних народів поєднувалося у лібералів з схилянням перед усім іноземним. У період їх правління в Америку кинулися полчища спекулянтів з Європи і США. У багатьох країнах приймалися закони для заохочення європейської імміграції з метою змінити склад населення. Найуспішніше ця політика проводилася в Чилі та Аргентині, які з часом перетворилися на «європейські» країни Південної Америки. На противагу їм такі держави, як Мексика, Болівія, Нікарагуа, залишалися переважно індійськими країнами.

Консервативна реставрація

Прийдешня катастрофа змусила креольської еліти відмовитися від лібералізму, протягом 1830-х рр. у багатьох країнах стався поворот до консерватизму. Консервативні політики розуміли, що ніякої народ не може закреслити своє минуле і почати жити «з нової сторінки», тому будь-які спроби побудувати новий світ, повністю зруйнувавши старий, приречені на провал. Консерватори намагалися побудувати незалежні нації і держави на основі того історичного досвіду, який був успадкований від трьохсотрічної колоніального минулого. Вони виступали за посилення державної влади і її централізацію, за протекціонізм у зовнішній торгівлі і заохочення власного виробництва. При них знову зросла роль католицької церкви, до якої належало 90% населення Латинської Америки.

Класичним прикладом консервативної реставрації може служити диктатура Х.-М. де Росаса в Аргентині (1835-1852 рр.). Абсолютно особливим шляхом після проголошення незалежності розвивалася Бразилія, яка відрізнялася від сусідів своїм монархічним устроєм і довгим збереженням рабовласництва. Також, особливий випадок в розвитку був у Мексики, основна проблема полягала в сусідстві з США.

Питання з цього матеріалу:

  • Наскільки виправдане дане С. Болівару прізвисько «Визволитель»?
  • Дайте оцінку політиці лібералізму в країнах Латинської Америки після здобуття незалежності.
  • У чому висловився поворот до консерватизму в 30-х рр. XIX ст. в Латинській Америці?
ПОДІЛИТИСЯ: