Культура середньовічного Китаю

Релігія середньовічного Китаю

У середньовічному Китаї існували три релігійні доктрини:

  • буддизм;
  • даосиз;
  • конфуціанство.

У VI ст. імператор У-ді проголошує буддизм державним вченням. Перехід до феодалізму знаменувався в Китаї поширенням буддизму, який став основним знаряддям формування і зміцнення тут феодального ладу. З XV ст. він став державною релігією імперії. Була створена потужна релігійна структура. Саме в буддизмі державна влада бачила, через могутні буддійські церкви, помічницю в боротьбі за загальнодержавну цивілізацію. Китайський буддизм основний упор робив не на логічні і лінгвістичні, а на вневербальні засоби (метод «раптового осяяння» – «саторі»). Для цього, окрім власне медитації, активно використовувалися парадоксальні завдання, діалоги, дихальні і гімнастичні вправи, фізична робота і т. д. Вважалося, що просвітлення можна досягти анормальною поведінкою: гучним реготом, різким окликом і т. д. Це був період найвищого розквіту буддизму.

Великий вплив він мав і на розвиток китайських філософії, літератури та мистецтва.

Буддизм сприяв знайомству Китаю з культурою Індії, Південно-Східної та Середньої Азії.

У Китаї буддизм увібрав в себе місцеві обряди і культ предків, включив у свій пантеон святих найдавніших китайських мудреців і героїв.

Буддизм мав своїх прихильників головним чином серед представників правлячих класів. У народі ж раніше більш був поширений даосизм. Як вчення, висхідне своїми основами до первісно-общинного ладу, даосизм зберігав гасла рівності і засудження багатства, що приваблювало народні маси. З VI ст. почала створюватися даоська церковна організація. До цього часу даоське віровчення було значно переглянуто на догоду класу феодалів, тому релігія отримала офіційне визнання. Однак окремі даоські секти продовжували залишатися об’єднаннями простих китайських трудівників, не задоволених дійсністю і виступаючих проти своїх гнобителів. Даосизм нерідко також виступав як ідеологічна форма опозиційних рухів тих угруповань панівного класу, які з тієї чи іншої причини виявилися тимчасово відстороненими від влади. Між даосизмом і буддизмом йшла серйозна боротьба за вплив на китайське суспільство. Однак жодна з цих релігій не могла витіснити з духовного життя китайського суспільства конфуціанство, яке продовжувало залишатися основою:

  • освіти;
  • моралі;
  • державного устрою;
  • законодавства.

Саме в дусі конфуціанства була розроблена система обов’язкових державних іспитів, які здавали чиновники для отримання державної посади.

Співіснування кількох релігій – характерна риса ранньофеодального Китаю. Конфуціанство, що є в давнину панівною офіційною ідеологією, поступово трансформувалося завдяки включенню в нього ряду елементів даосизму і буддизму. Намітилися тенденції до філософського синкретизму, який призвів в XI-XII ст. до так званого неоконфуціанства, яке стало потужною ідеологічною, культурною, політичною силою в період розвиненого феодалізму.

Соціальні та політичні потрясіння перших століть Середньовіччя викликало певний занепад китайської культури, хоча і не порушили загальної лінії спадкоємності її розвитку. У III-VIII ст. в китайській культурі став сильніше позначатися вплив культур малих народів, що населяли околиці країни, і сусідніх країн, що стало позитивним для розвитку філософської думки, літератури і мистецтва.

Поезія середньовічного Китаю

Високого розвитку досягла китайська поезія. Одним з перших блискучих поетів раннього середньовіччя був Тао Цянь (365-427), автор знаменитої соціальної утопії «Персикові джерела». З III ст. почався «золотий вік» китайської поезії. Антології поезії танського періоду налічується понад 50 тисяч творів. У той час творили такі чудові поети, як:

  • Ван Вей;
  • Лі Бо;
  • Ду Фу.

Будучи проникливими ліриками, вони торкалися у своїх творах і глибоких суспільних тем, їх хвилювала доля батьківщини, яку роздирають міжусобні війни, страждання простого народу. У II ст. зароджується жанр новели, що описувала побут і звичаї городян. У міських новелах виразно простежувався вплив індійських традицій. Велике значення отримало історіописання, причому заняття це було монополізовано державою. Призначалися особливі чиновники – історики, існували історіографічні канцелярії, що збирали відомості про поточні події. У 710 р. Лю Чжіцзі склав працю «Проникнення в історію», де критично проаналізував попередні історичні праці.

Паломництво до святих місць буддистів сприяло накопиченню значних географічних знань. Особливо цікаві відомості, зібрані:

  • Фа Сянем в 399-415 рр.;
  • Сюань Цзян (606-661).

Опис їх подорожей є одним з кращих джерел вивчення народів Індії, Південно-Східної та Середньої Азії того часу.

Китай був відомий в Європі завдяки багато в чому двом чудовим виробам – шовку і фарфору. Китайці значно раніше європейців навчилися друкувати книги. У III ст. в столиці Китаю навіть виходила щоденна газета – «Столичний вісник».

Книгодрукування середньовічного Китаю

З кінця VI ст. при імператорському дворі відновилося збирання книг. У VII ст. палацова бібліотека налічувала близько 90 тисяч сувоїв. Збереглася традиція збирання приватних колекцій.

У поширенні наукових знань чималу роль зіграло книгодрукування з різьблених дощок – ксилографія, що застосовувалася з VII ст. А в IX ст. був винайдений, хоча і не отримав широкого розповсюдження, набірний шрифт. Розвивалися математика, астрономія, природознавство. З’явилися праці з різних галузей медицини. Китайська медицина особливо славилася знаннями цілющих властивостей рослин. Інженерні та математичні знання використовувалися для будівництва міст, фортечних стін, складних іригаційних споруд. У X ст. в Китаї став застосовуватися компас, а століттям раніше тут був винайдений порох.

Мистецтво та архітектура середньовічного Китаю

У мистецтві та архітектурі тісно переплелися вплив буддизму і місцевих китайських традицій. Були побудовані багатоповерхові кам’яні пагоди в Хенань в VI ст., Шеньсі (VII ст.) та інших місцях. Розписувалися монастирські печери, наприклад «печера тисячі будд» поблизу Дуньхуана мала фрески загальною довжиною вище 25 км. Створювалися скульптурні зображення будд. Великим досягненням техніки був знаменитий 37-метровий арковий міст в Шуньдуні, побудований на початку VII ст.

Широке поширення отримали живопис по шовку і паперу. Зображувалися головним чином пейзажі, а також квіти і птахи. Самостійною галуззю мистецтва стала ієрогліфічна каліграфія. Знаменитого каліграфа IV століття Ван Січжі називали богом каліграфії. Розвивалися такі галузі прикладного мистецтва, як виготовлення виробів з фарфору, лаку, кістки, металів, велике поширення отримав театр пантоміми.

Посилання на основну публікацію