Країни Азії, Африки та Латинської Америки: проблеми модернізації

Проблеми, пов’язані з модернізацією в країнах Африки, Азії та Латинської Америки, залишаються центральними з часів звільнення від колоніальної залежності по сьогоднішній день. Ці держави прагнуть підвищити свою значимість з світової торгівлі та економіки, проте в силу різних факторів, стикаються зі значними труднощами в цьому процесі.

Головними проблемами модернізації залишаються внутрішні протиріччя в загальному підході економічного соціального розвитку, низький рівень освіти населення, а також посилення етносоціальних конфліктів.

Модернізація в пост-колоніальний період
Після звільнення від влади метрополій, багато держав Африки та Азії чекали так званого “економічного дива”. Слід зазначити, що багато країн зуміли домогтися певних успіхів у промисловому виробництві і торгівлі. У 60-70 х роках рівень приросту обсягу промислового виробництва був в 2 рази більше, ніж у розвинених державах. Тенденції зміцнення державної економіки простежувалися і в латиноамериканських країнах.

Однак за подібними досягненнями ховалася істотна непослідовність, яка в подальшому зумовила ряд важких економічних криз. У державах, що мають можливість видобутку нафти, почалися впроваджуватися активні соціальні перетворення.

Через високу вартість нафти, Англія і США почали активно надавати кредитні кошти на розвиток цих держав. У середині 70-х роках вартість нафтових продуктів почала стрімко падати – держави Перської і Карибського заток опинилися в економічній пастці. Більше 90% населення опинилося за межею бідності.

Суттєвою складністю в модернізації була і недостача спеціалізованих кадрів. Абсолютна більшість населення Африки, Азії та Латинської Америки не володіли навіть початковою освітою. Неосвічене населення являло собою дешеву робочу силу, однак виробництво почало вимагати впровадження науково – технічних розробок, для чого були необхідні підготовлені фахівці.

Проблеми модернізації в 90-х роках
Змінний успіх, який простежувався у модернізації держав Африки, Азії та Латинської Америки в 60-80-х роках, повністю був витіснений соціально – економічними кризами, які почалися в 90-х. Значну роль у цьому зіграло швидкоплинне завершення «холодної війни». Інтерес світових лідерів до розвиваються «не до західних» державам зник, разом з цим припинилося і їх фінансування.

Починаючи з 1989 року США та Європейські держави, в тому числі і РСР стали вимагати від держав, що розвиваються негайного повернення боргів, які були надані їм у 70-х роках. На виплату кредитів у багатьох державах йшло більше третини національних доходів. Навіть у таких державах як Саудівська Аравія, в якій раніше не спостерігалося проблем модернізації, рівень виробництва, через недостачу капіталу впав до показників 1965 року.

Такі країни як Ірак, Кувейт, Індія, Бразилія, Аргентина були відкинуті до показників 1950 року. Найбідніші держави Азії та Африки зіткнулися з загрозою голоду. Найбільші проблеми спостерігалися в економіці так званих «економічних утриманців» – держав, розвиток промисловості в яких здійснювалося за рахунок США і СРСР.

Посилання на основну публікацію