Країни соціалістичного табору: Азія

 Рісля закінчення Другої світової війни в азіатському регіоні розгорнувся рух національного визволення від колоніальної залежності. Радянський Союз підтримував цю боротьбу, направляючи в азіатські країни все нові і нові капіталовкладення, спеціалістів та ін. Такі країни, як Китай, В’єтнам, Камбоджа і т. д. увійшли в систему світового соціалізму. В цілому, до країн соцтабору в Азії можна віднести: Китай, Монголію, В’єтнам, Лаос, Камбоджу і КНДР. Про основні азіатських країнах соціалістичного табору піде мова на цьому уроці.

 Передісторія

 Після закінчення Другої світової війни настала епоха біполярного світу, ідеологічного протистояння і конкуренції двох наддержав – СРСР і США, і двох шляхів розвитку – капіталістичного і соціалістичного. Світ був розколотий на два табори: частина країн приєдналася до блоку соціалістичних країн на чолі з СРСР, частина – до блоку капіталістичних на чолі з США. До соціалістичного блоку приєдналися багато країн Східної Європи (див. урок «Країни соціалістичного табору: Європа»), а також деякі країни Азії.

 

Події

 

Китай

  •  1949 р. до влади в Китаї приходять комуністи на чолі з Мао Цзедуном. Китай проголошується незалежною Китайською Народною Республікою (КНР).
  •  1959 р. – Мао проводить політику «великого стрибка» (програма індустріалізації).
  •  1966 – 1976 рр. – культурна революція (розправа з опозицією, масові репресії під приводом боротьби з буржуазною культурою).
  •  1970-ті рр. – при збереженні політичної системи в Китаї проводяться ринкові реформи.
  •  1976 р. – смерть Мао Цзедуна.
  •  1980-1990-ті рр. – Китай стає промисловим гігантом.

 Корея

 Після Другої світової війни південну частину Кореї зайняли американські війська, північну – радянські. Країна була розділена на дві окупаційні зони.

 1948 р. на території Кореї проголошені дві держави – Республіка Корея (столиця – Сеул) в Південній Кореї і Корейська Народна Демократична Республіка (столиця – Пхеньян) в Північній. Лідером комуністичної Півночі став Кім Ір Сен.

 1950-1953 рр. – Корейська війна. Почалась з нападу Північної Кореї на Південну. Північну Корею підтримував комуністичний Китай, Південну – США. За угодою 1953 р. Корея залишилася поділеною (прикордонна лінія стала проходити по 38-й паралелі).

 

В’єтнам

 Лідер в’єтнамських комуністів Хо Ши Мін створює на Півночі країни Лігу боротьби за незалежність В’єтнаму («Вьетмин»).

 1945 р. – проголошена Демократична Республіка В’єтнам (ДРВ).

 1946 р. – південь країни опиняється під контролем французьких військ.

 1946-1954 рр. – війна у В’єтнамі (Перша індокитайська війна). На Женевською конференцією (1954) було прийнято рішення про припинення бойових дій у В’єтнамі. Деякі азіатські держави, В’єтнам був поділений на Північний і Південний. Північний В’єтнам став соціалістичним, Південний – капіталістичним.

 1964-1973 рр .. – В’єтнамська війна. США почали війну у В’єтнамі з метою припинення поширення соціалістичного режиму на всю країну. Закінчилася поразкою США.

 1976 р. – об’єднання В’єтнаму в єдину Соціалістичну Республіку В’єтнам.

 Учасники

 Мао Цзедун – державний і політичний діяч XX століття, головний теоретик маоїзму; керував Китаєм з 1949 р. по 1976 р.

 Кім Ір Сен – генеральний секретар ЦК Трудової партії Кореї (ТПК) (1966-1994), президент КНДР з 1972 р. по 1994 р.

 Хо Ши Мін – президент Демократичної Республіки В’єтнам (ДРВ) з 1946 р.

 

Висновок

 Соціалістична орієнтація в країнах Азії виявилася більш стійкою, ніж в країнах Східної Європи (див. урок «Розпад соціалістичного табору. Біловезька система міжнародних відносин»). Так, Північна Корея залишилася поділеною до сьогоднішнього дня, а у В’єтнамі комуністична партія, згідно чинної конституції, грає головну роль досі. Разом з тим при збереженні соціалістичної орієнтації Китай (починаючи з 1970-х рр..), а також В’єтнам (з 1990-х рр.) починають проводити ринкові реформи.

 Конспект

 Китай. У серпні 1945 року радянські війська перейшли в наступ у північно-східному Китаї (Маньчжурії) і розгромили останній оплот японських військ – квантунську армію. У 1949 році, при величезній підтримці СРСР, у Китаї до влади прийшли комуністи на чолі з Мао Цзедуном. Комуністична партія Китаю (КПК) почала проведення індустріалізації і колективізації в країні. Радянський Союз постачав в Китайську Народну республіку (КНР) все найнеобхідніше для проведення реформ за сталінським зразком. Мао Цзедун вважав Сталіна найбільшим політиком, і тому всі свої внутрішні, а особливо зовнішні політичні кроки погоджував з Москвою. СРСР і КНР вважалися кращими друзями (Рис. 1).

 

У 1956 році радянський лідер Н.С. Хрущов виступив на ХХ з’їзді КПРС з Доповіддю «Про культ особи», після якого в країні і в усьому соціалістичному таборі почалася десталінізація (боротьба з культом особи Сталіна). Ця доповідь не підтримали ряд соціалістичних країн, в тому числі і Китай. Мао вважав Хрущова зрадником. Відносини з СРСР стали погіршуватися. Саме в цей час став виникати особливий шлях розвитку соціалізму – маоїзм, суть якого полягає в послідовній підтримці всіх ідей, висунутих Мао Цзедуном. Сам Мао став «Великим керманичем» і «головою Мао».

 

У середині 1950-х рр. КПК поставила своєю метою стати першою державою світу будь-якими способами. Така теорія отримала назву «Великого стрибка». У 1957 році Мао проголосив гасло «Нехай розцвітають сто квітів» і оголосив свободу слова, після чого всіх оспаривавших офіційну ідеологію взяли під варту і знищили.

 

До 1959 році «Великий стрибок» навів Китай до голоду, провалу в основних галузях промисловості і господарства. Пов’язано це було з недотриманням технічних норм і правил. У підсумку, Мао залишився головою КПК, а управління країною перейшло до більш поміркованих лідерів партії, таким як Лю Шаоци і Ден Сяопіну.

 

У 1966 році почалася «Культурна революція». Мао направив всю силу і ненависть напівголодних і напівграмотних школярів і студентів на своїх ворогів – лідерів КПК. Саме ці лідери і чиновництво були оголошені ворогами народу і були винні в усіх негараздах Китаю. Було прийнято рішення знищити «буржуазну культуру» і замінити її на «пролетарську». Здійснювали Культурну революцію загони «червоних охоронців» (хунвейбінів), що складаються з робочої молоді і студентства, сліпо вірять Мао. Хунвейбіни громили партійні і державні установи, заарештовували і розстрілювали людей. Були зруйновані сотні стародавніх китайських храмів і музеїв. Багато лідери КПК були арештовані і розстріляні. Серед заарештованих опинився і Ден Сяопін. Незабаром загони хунвейбінів розперезалися настільки, що перетворилися на звичайних погромників та хуліганів. Для розправи з ними Мао пустив у хід армію, яка в короткий термін придушила опір. Багато хунвейбіни були відправлені в табори і в’язниці, багато з них були розстріляні. У 1969 році Культурна революція завершилася і була визнана успішно виконаною. Мао став володіти необмеженою владою.

 У 1976 році Мао Цзедун помер. Влада в країні перейшла до нового лідера, вижив Ден Сяопіну (Рис. 2), який почав проводити курс ринкових реформ. Вся суть реформ Дена зводилася до державного регулювання ринкової економіки. Була зроблена ставка на розвиток товарів широкого вжитку. Завдяки цьому, у 1980-х рр. рівень добробуту китайців виріс в два рази. У центральних і прибережних районах країни йшло бурхливе будівництво, поднимавшее економіку.

В’єтнам. Соціалістична республіка В’єтнам утворилася в результаті кровопролитної війни між капіталістичним Півднем і соціалістичним Північчю. У 1965 році американський уряд стало відкрито втручатися у внутрішні справи В’єтнаму, направляючи туди військові сили, щоб надати підтримку Південь. У свою чергу, СРСР став негласно підтримувати Північ. Комуністична партія В’єтнаму під керівництвом Хо Ши Міна воювала проти американців в непрохідних джунглях. Партизан-комуністів американці труїли отруйними газами, поселення в’єтнамців, запідозрених у співпраці з партизанами, палили напалмом. Розгорнулася антивоєнна пропаганда в самих США змусила уряд піти на поступки – війська поступово поверталися додому. Ця війна стала ганебною для США (Рис. 3).

ПОДІЛИТИСЯ: