Конституційний конфлікт в Пруссії

Зважаючи положення, зайнятого Францією, і суперництва з Австрією за переважання в Німеччині новий прусський король Вільгельм I і його найближчі співробітники, військовий міністр Роон і начальник генерального штабу Мольтке, вважали за потрібне посилити чисельність армії. Сам Вільгельм I і особисто відрізнявся любов’ю до військової справи, з яким був добре знайомий з молодих років. Але збільшення армії та інші з’єднані з цим військові перетворення вимагали нових витрат, на які не хотіло погодитися більшість прусської палати депутатів. Одночасно з цим в Пруссії утворилася партія прогресистів, що стояла за перетворення Пруссії в «правова держава», тобто за розвиток конституції і ліберальних установ; вона бажала об’єднання Німеччини під прусської гегемонією, а й чути не хотіла про посилення мілітаризму. Прогресисти скоро добилися панівного становища в палаті депутатів. Тоді між урядом і палатою почався «конфлікт», що тягнувся кілька років. Палата відмовлялася затверджувати бюджет, уряд, незважаючи на це, стягувало податки і проводило свою військову реформу. Під час конфлікту Вільгельм I, який готовий був скоріше відректися від престолу, ніж поступитися, закликав на пост першого міністра Отто фон Бісмарка, вже раніше того прославився своїми консервативними переконаннями і непохитним характером (1862). З цього моменту долі Пруссії та всій Німеччині були в руках людини, що опинилася одним з найбільших державних діячів новітнього часу. Маючи на увазі об’єднання Німеччини під прусської гегемонією, Бісмарк казав, що великі питання часу можуть вирішуватися тільки «залізом і кров’ю», а не парламентськими промовами і голосуваннями. Мало-помалу підпорядкувавши Вільгельма I цілком своєму впливу, він і виконав програму, яка полягала в цій заяві про «залізі і крові». Бісмарк стояв на чолі уряду в ті роки, коли Пруссія вела свої три війни, що закінчилися об’єднанням Німеччини.

Перша з прусських війн в шістдесятих роках велася в союзі з Австрією проти Данії (1864), друга – проти Австрії, що була у союзі з іншими німецькими державами (1866), третя – проти Франції, при чому на цей раз за Пруссію була і вся інша Німеччина (за винятком вибула з неї Австрії [1].

Посилання на основну публікацію