Комуністичний (Третій) інтернаціонал (Комінтерн)

До перемоги більшовиків у російської революції 1917 р світову громадську думку поставилося з побоюванням, а то і з жахом. Але багато людей в Європі, Азії та США відчували до більшовиків симпатію, побачивши в них справжніх творців історії. Про безумовну підтримку більшовиків заявила частина соціалістів і соціал-демократів, яка після розколу II Інтернаціоналу залишилася вірна революційної тактики.

Ще під час війни вождь більшовиків В. І. Ленін висунув ідею створення нового міжнародного об’єднання соціалістів замість колишнього, який, за його словами, допоміг затягнути бійню, став ворогом соціалізму і перейшов на бік капіталістів. Однак Установча (Міжнародна комуністична) конференція Третього Інтернаціоналу відкрилася лише в березні 1919 року в Москві. Були присутні 52 делегати від 35 партій з 21 країн (при цьому більшість учасників або представляли колишні території Російської імперії, або були військовополоненими з європейських країн, що опинилися в країні випадково). Частина делегатів давно жили в Москві, працювали в апараті більшовицької партії і самі себе оголосили делегатами.

4 березня 1919 р Міжнародна комуністична конференція була перетворена в Перший Установчий конгрес Комуністичного інтернаціоналу (Комінтерну).

Перший конгрес Комінтерну мав перехопити ініціативу у соціал-демократів, які організували в лютому міжнародну конференцію в Берні з метою відтворення розваленого в роки світової війни II Інтернаціоналу. Резолюція, прийнята на конференції з ініціативи шведа Ялмара Брантінга, вітала революцію в Росії, але одночасно засуджувала «шлях диктатури, що спирається тільки на частину пролетаріату і здатної привести до розтрати його сил у громадянській війні». Ленін зрозумів, що треба поспішати, адже ще трохи і помирившись соціалісти позбавили б лівих революціонерів шансів на об’єднання.

Більшовикам було дуже важливо не тільки продемонструвати, що в країнах Європи і Америки є сили, готові слідувати їх досвіду, а й «морально легалізувати» своїх прихильників. Проте, єдина зарубіжна компартія, яка показала себе серйозною політичною силою, – німецька – виступила проти негайного створення Комуністичного інтернаціоналу.

Новий міжнародний революційний союз був налаштований рішуче. Комінтернівці недвозначно стверджували: надії на перемогу соціал-демократів на виборах ілюзорні, оскільки всі важелі влади знаходяться в руках буржуазії. Тільки соціалістична революція і встановлення диктатури пролетаріату послужать справі пролетаріату. Для цього були потрібні партії нового типу: що нагадують озброєні загони з жорсткою дисципліною, підлеглі єдиному центру на базі загальних правил. Саме такими партіями і стали секції Третього Інтернаціоналу в різних країнах. На відміну від колишніх об’єднань соціалістичних партій, нове об’єднання створювалося не для дискусій, а для підготовки світової революції. За чверть століття існування Комінтерну він тримав в страху політиків капіталістичного світу, які побоювалися «червоного змови».

Комінтерн об’єднував комуністів усіх країн, користувався матеріальної і організаційною підтримкою з боку Радянської Росії. Соціал-демократи, які продовжували вірити в демократичні цінності, залишилися в II Інтернаціоналі і в об’єднанні центристських налаштованих лівих – II1 / 2 Інтернаціонале. Саме там залишилася основна частина організованого робочого руху (понад 6 млн членів проти 800 тис. У Комінтерну).

Комуністи дуже сподівалися на палахкотять в Європі революційний вогонь. У першому номері журналу «Комуністичний інтернаціонал» керівник «всесвітньої компартії» Григорій Зінов’єв емоційно писав, що до кінця 1919 г. «капіталізм розвалиться».

Однак Комуністичний інтернаціонал так і не зміг з’єднати розрізнені революційні виступи. У цьому були винні як реформісти з соціал-демократичних партій, які не бажали співпрацювати з прихильниками Радянської Росії, так і самі комінтернівця, нерідко вели сектантську політику. Соціал-демократи звинувачували комуністів у надмірній романтику і авантюризм. Один з теоретиків соціал-демократії, відомий філософ Карл Каутський прямо говорив: «Питання про виробництво важливіше питання про спосіб виробництва». Він був упевнений, що капіталізм ще дуже міцний і на боротьбу з ним підуть десятиліття. Проте, комінтернівця вірили в швидкий крах капіталізму і безглуздість переговорів з «плутаються під ногами дрібнобуржуазними партіями». В результаті у багатьох країнах комуністи стикалися з нерозумінням з боку мас і знову і знову відгороджувалися від дійсності, пояснюючи свої помилки непідготовленістю народу.

Посилання на основну публікацію