Хоча риси нового з’являються в XIV-XV століттях в культурі різних країн Європи, лише в Італії вже в цей час виникає нова культура Відродження, що ознаменувалася найбільшими досягненнями в науці, літературі та мистецтві. Особлива роль Італії в європейській культурі тісно пов’язана з характерними рисами розвитку країни.
Винятково вигідне розташування Італії в центрі Середземномор’я сприяло бурхливому розвитку торгівлі. Ніде в Європі не було настільки численних і процвітаючих міст.
У житті італійського міста того часу тон задавали купці, банкіри, підприємці. Величезні масштаби ділових операцій і гостра конкуренція сприяли появі у них таких якостей, як розважливість, підприємливість, великі знання про світ. У багатьох містах походження людини не мало такого значення, як раніше. Залишаючись щирими християнами, у повсякденному житті такі люди розраховували тільки на себе. «Я більше уповаю на людей цього світу, ніж на Бога, – писав купець і банкір Датйні, – і цей світ добре платить мені за це». Далекі від аскетизму, ділові люди жили повнокровним життям, а не приготуваннями до загробного існування. Вони будували палаци, збирали бібліотеки, протегували художникам.
Саме до таких людей ставилися багато членів знаменитого флорентійського роду Медічі, серед яких були банкіри, государі, папи римські. Величезне багатство проклало Медічі шлях до влади у Флоренції. Правителі з роду Медічі привертали до себе на службу кращих художників і скульпторів. Зібрана ними картинна галерея (нині музей Уффіці) – одна з найбагатших у світі.
Італійське місто з його неповторною своєрідністю був необхідним, але не єдиною умовою для виникнення нової культури. На відміну від багатьох інших європейських держав Італія залишалася роздробленою, що призводило до нескінченних внутрішнім розбратів і робило країну беззахисною перед зовнішнім ворогом. Але зате в відсутність сильної королівської влади у італійців залишалося набагато більше свободи думки і творчості. Крім того, з усіх країн Західної Європи тільки тут, на землі Стародавнього Риму, збереглася значна антична спадщина, тому саме тут оновлення культури могло прийняти форму відродження античності. Тоді-то і виникло поняття «Середньовіччя» і уявлення про нього як про час занепаду, розриву між античністю і новою епохою, коли античність починає відроджуватися. Звідси і назва культури тієї епохи – Відродження (французькою – Ренесанс). Люди Відродження говорили на античної латині (від якої середньовічна латинь істотно відрізнялася), розшукували рукописи античних авторів, колекціонували античні статуї і монети.
Завантаження...