Калмикія

Буває дуже повчально спостерігати зовсім радянські інтонації в книгах радянських емігрантів, написаних і виданих на Заході. Начебто пише переконаний антикомуніст, носій якихось інших цінностей … А ось ти диви: «Дуже складним було становище Калмикії після Жовтневої революції, так як калмики опинилися в центрі Білого руху, за яким пішла частина населення, насамперед із заможних верств. Кульмінаційним пунктом стало повстання 1919 на чолі з націоналістичними елементами. Після ліквідації повстання в Калмикії настала політична стабілізація і почалося господарське відновлення »[105]
Або: «Під час колективізації в Калмикії грубо порушувалася законність і відбувалися насильства». Можна подумати, хоч десь не здійснювалися насильства!
У 1920 році утворена Калмицька автономна область, в 1936-му – АРСР. У 1939 році населення Калмикії досягло 220 тис. чол, з них калмиків – 107 тисяч. Але вугілля все тліли під попелом: адже з часу звірств козаків над калмиками в 1939-му пройшов всього 21 рік. З часу калмицьких набігів – 20 років.
В очах влади калмики були ненадійні, до 1927 року в армію не призивалися. За даними калмицького історика М.І. Кічікова, в Червоній Армії до 1939 року служило порядку 5000 калмиків.
Ворожі радянської влади чутки поширювалися задовго до приходу нацистів. Гелюнг (гелюнгі – ламаїстське духовенство) М. базується (А. Некрич називає його «колишній гелюнг») розповідав, що в 1942 році переможе Гітлер, а інакше весь калмицький народ загине (що цікаво – він був майже правий, цей «колишній гелюнг» !) [106].
Інші розповідали, що ні комуністам і не комсомольцям нічого боятися, до них німці лояльні; що перемога Німеччини неминуча і принесе калмикам тільки хороше.
У серпні 1941 року секретар улускома повідомляв, що в радгоспі № 4 виникла пожежа, і було ще вісім степових пожеж. У пожежах звинувачувався бухгалтер Бабенко – «пожежі сталися через його впливу», тому що він син поміщика і «відкрито висловлював свої антирадянські настрої». Як видно, російські об’єднувалися з калмиками в боротьбі з радянською владою.
Далеко не всі калмики хотіли йти в Червону Армію. Вони дезертирували – хто зі зброєю, хто без. Зворотного шляху для них не було – в СРСР вони однозначно розглядалися як «зрадники», і пощади їм не було. Дезертири і їх «банди» (термін Некрича) чекали нацистів, а якщо могли – воювали з Радами, вредітельствуя і вбиваючи. При, цьому такі «банди» могли налічувати по 70, по 90 осіб – як, наприклад, «банда» Бассанга Огдонова.
У серпні 1942 року німці увійшли до Калмикії, і «пізньої восени 1942 року встановилося співробітництво банд з окупантами» ([107]
Окупанти ж виявилися людьми, і недурними, і освіченими – як бувало майже кожен раз, коли вермахту не заважали ідеологічні придурки з відомства Геббельса. Контакти з калмиками налагоджував Отто Доль (Рудольф Верба, або Врба) з Судет. Минулого кавалерійський офіцер в армії Петлюри, він вільно володів російською мовою. Тепер, як офіцер абверу, він відправлений до Калмикії для встановлення контактів.
При штабі 16-ї моторизованої піхотної дивізії, що стояла в Калмикії, були люди, які володіли калмицьким мовою: наприклад, обер-лейтнант Хальтерманн, барон фон Ріхтгофен.
Нацисти обіцяли створити «вільне калмицьке держава», і до Калмикії в’їхало багато емігрантів з цих місць, в основному калмиків, але є й російські імена. Князь Н. Тундутов був представлений в Елісті як майбутній глава цього калмицького держави. Гасло майбутнього уряду була проста: «Ми за те, щоб у кожного було по 100 овець і по 20 корів».
У зв’язку з цим А. Некрич засуджувальне говорить і про «пожвавленні кочових інстинктів» [108] Мабуть, колишній комуніст, а нині борець за демократію А. Некрич знає, як можна не підтримувати інстинктів власності у селян (в Калмикії – «кочових інстинктів» ), і при цьому щодня обідати. Пан Некрич! Поділіться рецептом!
Йоахім Гоффман вважає, що більшість калмиків співпрацювало з нацистами. Патрік фон Мюллер називає скромнішу цифру – третину.
У всякому разі, червоних партизан в Калмикії майже не було, і втрати населення від операцій нацистів за всю окупацію не перевищують 2 тисяч осіб.
Нацисти легко створили Коломацький добровольчий легіон з 10 кавалерійських ескадронів, приблизно 1500 чоловік. За даними Гоффмана, чисельність легіону досягла спочатку 2200 чоловік, а до моменту відходу з Калмикії при відступі вермахту – порядку 3000 чоловік, і 92 німця.
Після відходу з Калмикії корпус досяг навіть числа в 5000 чоловік, але ж після його відходу з Калмикії до нього влилося багато не калмиків.
У січні 1943 року Коломацький кавалерійський корпус (ККК) прикривав відступ з Кавказу. На Україні звірствував щосили, причому особливо відрізнявся жорстокістю Огдон. У Любліні калмики розбійничали так, що німці стали думати про розформування ККК, але не встигли. У січні 1945 року ККК був розгромлений радянськими і польськими військами в районі Радом-Кельце, його залишки евакуювалися в Баварію. Огдон брав участь в диверсійних групах в тилу радянських військ, убитий при виконанні одного із завдань свого командування.
Разом з ККК йшли і сім’ї особового складу, інше населення (тільки з Елісти бігло більше 4 тисяч чоловік). Після війни в Мюнхені ці люди створили «Коломацький комітет по боротьбі з більшовизмом».
У самій Калмикії боротьба з «бандами» тривала до осені 1943 року. 27 грудня 1943 було повідомлено про депортацію всього калмицького народу та про скасування Калмицькій АРСР.
При цьому до 1943 року в Червоній Армії служило 23 тисячі калмиків, з них 2000 пішли добровольцями (цифра неправдоподібно велика, враховуючи чисельність народу). Коли на початку 1944 року був наказ про зняття з фронту солдатів і офіцерів-калмиків, перебували офіцери, які швидко змінювали національність підлеглих і так залишали їх в строю. За деякими даними, до кінця війни в Радянській Армії Довоювалися до 4 тисяч калмиків. Кілька сотень з них нагороджено орденами і медалями, відомо кілька Героїв Радянського Союзу.
Так що і тут була не поголовне служіння нацистам, а відбувалося щось більш складне – поділ народу за принципом політичного вибору.
Що цікаво – в Калмикії комуністи проводили перевірку індивідуальної поведінки комуністів під час окупації! У Чечні цього не робили, з чого теж добре видно, як розрізнялося ставлення до різних народів імперії.
З’ясувалося: з 5574 комуністів 78 розстріляні нацистами, 125 пішли з німцями, 478 залишилися на місці, інші «змінили місце проживання».
Наведу ще вислів Сталіна: «Варто допустити маленьку помилку щодо маленької області калмиків, які пов’язані з Тибетом і Китаєм, і це відгукнеться на нашій роботі набагато гірше, ніж помилки щодо України» [109]
Мабуть, масові депортації калмиків Йосип Віссаріонович, після здорового роздуму, все-таки не вважав навіть і маленької помилкою. Все нормально.
«Не тільки марксист-ленінець, а й просто розсудлива людина не може собі уявити, як можна зробити відповідальними народи, включаючи жінок, дітей, старих, комуністів і комсомольців, обрушити на них масові репресії і приректи їх на знищення і страждання за ворожі дії окремих людей і груп людей », – так говорив Н.С. Хрущов на XX з’їзді КПРС.
Якщо можна було б ще забути – сам Микита Сергійович організовував голод на Україні в 1931-1932 роках і був у числі найжорстокіших і нещадних. Забути б … Та хіба таке забудеш?

ПОДІЛИТИСЯ:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.