Італя після чуми

Італія була центром європейської цивілізації, найбільш населеною і багатою країною Заходу. Тут раніше, ніж в інших країнах, почалося Стиснення і виросли великі міста, відродилися торгівля, ремесла, мистецтва. У середині XIII століття для Італії настав час соціальних революцій, ” благородні ” дворяни втратили влади, а селяни отримали свободу. У деяких містах революції привели до влади самодержавних правителів; їх звали ” синьйорами “, і вони були першими абсолютними монархами Європи.

У 1348 року прийшла Чорна Смерть, міста і села наповнилися стогонами, трупи померлих лежали в будинках і на вулицях, і найняті комунами могильники звозили їх до виритих на околицях величезним ямам. Загинуло близько половини населення Італії; деякі міста були покинуті втікачам в жаху населенням; будинки стояли порожні, з зіяющімі очницями вікон і запалими дахами. Торгівля і ремесла прийшли в занепад; флорентінское ткацтво скоротилася вчетверо, і багаті городяни прагнули вкласти свої гроші в землю, скуповуючи маєтки розорилися дворян. Купці та лихварі купували замки і титули і перетворювалися на нових баронів і графів, а дворяни ставали найманцями, котрі жили війною і грабунком. Іноді вони об’єднувалися у великі загони – “Бандера ” (тобто банди) на чолі з ” капітанами удачі”, в час війни ці банди наймалися до якого-небудь синьйору або місту, а під час миру грабували всіх підряд. З охопленої вогнем Столітньої війни Франції приходили французькі та англійські Бандера – це було лихо гірше чуми, і так само, як у Франції, гарантом миру і порядку могла стати лише абсолютна влада монарха.

Історія рухалася по одній і тій же битим шляхом – до абсолютної монархії. 1388 року синьйор Мілана Джан – Галеаццо Вісконті провів податкову реформу і, забравши у свої руки міську казну, створив сильну найману армію; незадоволена знать була вигнана або зазнала репресій. Вісконті почав війну проти банд і наймати їх міст, він мріяв про об’єднання країни; його війська оволоділи всією Північною Італією і підступили до стін Флоренції. У Флоренції в цей час йшла боротьба між простим народом, ” плебеями “, і володіли владою купцями і лихварями – міськими патриціями. Патриції жорстоко розправлялися з повстаннями пригнобленого плебсу і одночасно закликали італійців на боротьбу проти міланського ” тирана ” на захист “свободи “, не довіряючи своїм співгромадянам, вони наймали для цієї боротьби французькі “Бандера “. Джан – Голеаццо розгромив французькі банди в битві під Алессандро і був проголошений герцогом Ломбардії – проте в хід подій раптово втрутилася чума; в 1402 році герцог помер, і Північну Італію знову охопили смути.

Через двадцять років син Джан – Голеаццо герцог Філіппо- Маріа зробив нову спробу об’єднання Італії. Флорентінськая найманці були розбиті військами герцога, і у Флоренції почалися народні хвилювання; до повсталого народу приєднався один з патриціанських кланів, клан Медічі, який мав особисті рахунки з тодішніми правителями. Козімо Медічі був найбільшим банкіром Європи; його банк був уповноважений татом збирати церковну десятину, і контори Медічі були в кожному великому місті. Зароблені тяжкою працею монети, які приносили селяни своїм священикам, зливалися в суцільний потік, перетікає в Рим через скрині і сейфи Медічі, – і цей потік залишав на дні сейфів золотий осад, що живили Флоренцію. Все, чого не вистачало Козімо Медічі, – це влада над власним містом, влади, яка дозволила б придушити конкуруючі банки і торгові доми, – і великий банкір вирішив захопити владу, ставши на чолі простого народу. У 1433 народ здобув перемогу, патриціям довелося бігти з Флоренції, а ті, що залишилися, були змушені платити величезні податки – і, зрештою, розорилися.

Козімо Медічі став єдиним господарем міста – і в житті Флоренції відбулися дивні зміни. Банкір, заботившийся лише про свою вигоду, став дбати про свій народ, фінансист став монархом, а банк Медічі – банком Флоренції. На гроші Медічі мостили вулиці, створювали майстерні і видавали посібники біднякам; Флоренція поступово оживала після Великої Чуми і знову наповнювалася трудовим людом. Як раніше, шуміли величезні ринки і купці з гордістю виставляли на продаж свій товар – тільки тепер головним товаром Флоренції була не сукно, а шовк, переливаються шовкові тканини, улюблена одяг багатих і знатних. Козімо, як дбайливий господар, ходив по ринках і вникав в усі справи; він не виставляв напоказ своєї влади і залишався на вигляд звичайним добрим буржуа. Він страждав подагрою і спирався на палицю – але завжди поступався дорогу старим; на своїй віллі він доглядав за виноградником, немов простий селянин, і любив поговорити з односельчанами про господарство. Козімо допомагав біднякам, щедро роздавав милостиню і побудував багато церков: літописці говорять, що його до кінця життя мучили докори сумління – адже Ісус заборонив лихварство, і Козімо почувався винним перед Господом Богом. У старості його часто бачили задумливим і сумним; Козімо стояв, спершись на посох, в саду своєї вілли і годинами дивився на розкинувся внизу місто, на величезний людський мурашник – він, напевно, не раз порівнював його в думках з древнім Вавилоном, де колись люди намірилися побудувати вежу висотою до небес. Флоренція була Новим Вавилоном, і на очах Козімо тут зводили нову ” Вавилонську вежу ” – величезний собор Санта Марія дель Фьоре; тут народжувалися нова цивілізація і нова культура – і Козімо, спершись на посох, дивився, як починається Відродження.

Посилання на основну публікацію