Історія культури Русі

Історія культури Русі Витоки російської культури ідуть своїми коренями в глибоку стародавність. Задовго до прийняття Київською Руссю християнства, східні слов’яни не зводили лише хати, а й поганські храми-капища. Прикрашали їх вирубаними з дерева та каменю божествами – Перуном, Сварогом, Велесом. Вміли майстерно виготовляти красиві прикраси з бронзи і навіть золота. Ці “дикуни” і “варвари”, якими дуже хочуть представити їх деякі представники сучасного цивілізованого суспільства, створили багату, самобутню та оригінальну художню культуру, яка свідчить, якими чудово талановитими були наші далекі предки.

 

 Прийнявши у 988 році християнство, Київська Русь змогла не тільки долучитися до культури і мистецтва світових цивілізацій, але і внести в світову скарбницю свої власні дорогоцінні вкладення. За вказівкою князя Володимира на Русі почалося будівництво не тільки дерев’яних, але і кам’яних храмів. Їх повсюдне будівництво дало поштовх до розвитку багатьох напрямків в мистецтві середньовічної Русі. Іконопис, якою спочатку займалися тільки грецькі майстри, що стала прародителькою всієї російської живопису. На превеликий жаль, до нас не дійшли найдавніші пам’ятники російської живопису. Міжусобні війни, часті пожежі, набіги і навали ворогів, найстрашнішим з яких було монголо-татарське, нанесли величезний, непоправної шкоди російській культурі. Наприклад, від спорудженої наприкінці X сторіччя в Києві Десятинної церкви Успіння богоматері, прикрашеної 25-ти куполами, збереглося лише кілька фрагментів фресок, хоча сучасники згадують про прекрасну мозаїці і безлічі майстерних фресок, що прикрашали цей храм. Сміливо монгольська навала і безліч інших храмів, палаців, критих середньовічних ринків.

 

В давньоруському літописі згадується ім’я російського художника Алімпія, який володів великим мистецтвом іконопису, за що був зарахований до лику святих і похований у Києво-Печерській лаврі. Але багато, все ж таки збереглося, і ми маємо можливість милуватися дорогоцінними фресками, мозаїками, литими і різьбленими іконами і хрестами, керамікою, що славилися в Європі емалями, філігранними сережками, підвісками, виконаними майстерними середньовічними художниками, майстрами та ремісниками.

 

 Пануюча в сюжетах і формах творінь церковна ідеологія відтворює в творах біблійні та євангельські легенди, канонічні образи Христа, богородиці, апостолів, святих. Час зберіг для нас прекрасні ікони середньовічних художників – “Володимирська богоматір”, “Ангел Златые власи”, чудова мозаїка святого Дмитра Солунського, ці і безліч інших шедеврів, підтверджують велику силу і велич мистецтва, змушуючи наші серця несамовито битися, то завмирати в німому захваті.

 

 Князівські міжусобиці, феодальна роздробленість до початку XII століття значно послабили давньоруська держава. Переживає занепад Київ, стаючи яблуком розбрату між нащадками Ярослава Мудрого. Але культурна традиція не перервалася. Почали виникати і облаштовуватися нові міста, і, отже, будувалися нові фортеці, білокам’яні церкви і собори, які вражали красою і гармонією, були прикрашені різьбленими рельєфами, майстерною мозаїкою і фресками. У містах росли князівські палаци, хороми бояр, рубані селянські хати, які були гідними пам’ятками дерев’яного зодчества. Майстерні живописців писали не тільки ікони, але й прикрашали рукописні книги витонченими мініатюрами. При дворах європейських монархів і східних правителів, високо цінувалися вироби руських ювелірів.

 

 Давньоруська культура займає гідне місце у скарбниці світової цивілізації вже за одне літературний твір XII століття “Слово о полку Ігоревім”. Прекрасне поетичне творіння стародавнього автора не раз ставало джерелом натхнення для композиторів і художників пізніх поколінь. З розпадом Київської Русі не вичерпався потік талановитих, майстерних, умілих майстрів і ремісників. А навпаки, розбився на безліч рукавів і розлився потоком на нові землі. Виникають нові культурні центри на Русі, сильні і самобутні майстерні живописців. З’являються нові талановиті зодчі в Пскові, Новгороді, Ярославлі та Суздалі, Володимирі Чернігові, Галичі та Полоцьку. Дмитрієвський собор у Володимирі, церква Покрова на Нерлі, собор Св. Софії в Новгороді зберегло для нас, нехай іноді і не в повній мірі, швидкоплинне і безжальний час. Нехай нам не завжди відомі імена зодчих, різьбярів, мозаистов та іконописців, які створили чудові пам’ятники, але ми зобов’язані бути вдячними нащадками і зберегти для майбутніх поколінь красу, яку створювали наші талановиті предки.

ПОДІЛИТИСЯ: