Іспанія в 20 столітті

Іспанія в 1930-і роки

Економічна криза, масове страйковий рух, поразки іспанській армії в колоніальній війні в Марокко – все це підірвало довіру до влади Іспанії. У 1931 р республіканці здобули перемогу на муніципальних виборах, після чого король Альфонс XIII покинув країну. Іспанія була проголошена республікою. Нова влада надали автономію Каталонії і провели ряд соціальних реформ. У лютому 1936 р до влади прийшов Народний фронт – об’єднання лівих республіканців, соціалістів, комуністів, яких з деяких питань підтримували анархо-синдикалісти. Це викликало невдоволення правих партій і військових, стурбованих «комуністичною загрозою».

Прихід до влади Франсиско Франко

Влітку 1936 року радіостанція міста Сеута передала в ефір фразу: «Над всією Іспанією безхмарне небо», що стало умовним сигналом до заколоту. Повсталі армійські частини на чолі з їх лідером генералом Франсиско Франко оголосили війну уряду і взяли під контроль третину території країни. У столиці та на півночі Іспанії заколот був придушений. Почалася кривава громадянська війна, яка тривала до 1939 року і закінчилася перемогою Франко і встановленням диктатури.

Іспанія під час Другої світової війни

У роки Другої світової війни Франко спочатку підтримав країни «Осі», але вже в 1943 р, розуміючи, що Гітлер і його союзники програють війну, почав переговори з країнами антигітлерівської коаліції. У бойових діях Іспанія участі так і не прийняла. Проте, навіть після закінчення війни насторожене ставлення до Іспанії зберігалося. Тільки в 1955 р країна змогла вступити в ООН.

Іспанія в 1950-і роки

Іспанія, яка перебувала в стані автаркії (самоізоляції), залишалася однією з найбідніших держав Європи. Усередині країни довго зберігалася політична апатія. Більшість іспанців намагалися триматися подалі від політики, зосередившись на вирішенні своїх нагальних проблем. Але вже в 1950-і рр. ситуація стала змінюватися. В Іспанії почастішали страйки, з’явилися нелегальні профспілки. Активізувалася діяльність сепаратистів в Каталонії і Країні Басків. Церква, раніше підтримувала Франка, публічно засудила страту противників режиму.

Розвиток туризму Іспанії в 1960-і роки

Влада Іспанії зробили ставку на розвиток туризму, зумівши залучити в країну до 27 млн ​​туристів на рік (з країн Західної Європи і Північної Америки). Це дозволило частково виправити економічне становище, але як і раніше сотні тисяч жителів країни виїжджали на заробітки в сусідні держави.

Прохання Іспанії про вступ до Європейського економічного співтовариства зустрічали незмінний відмову через зберігалася в країні авторитарної системи влади. Зміни прискорилися в останні роки життя диктатора Франко. У 1973 р він поступився посадою глави уряду адміралу Луїсу Каррера Бланко, але через кілька місяців того вбили терористи-баски. В результаті прем’єр-міністром став Карлос Аріас Наварро – перша цивільна особа на цій посаді з моменту закінчення громадянської війни 1936-1939 рр.

Прихід до влади Хуана Карлоса I

У 1975 р Франсиско Франко помер, після чого його наступником став Хуан Карлос I, проголошений королем. Франко особисто займався його вихованням, сподіваючись, що той продовжить колишню політичну лінію. Але диктатор помилився, Хуан Карлос дозволив діяльність політичних партій і повернувся до системи вільних виборів. Конституція (1978 г.) проголосила країну «державою автономій» і гарантувала громадянські і політичні свободи.

Хуан Карлос I

У 1981 р праві офіцери, незадоволені реформами, спробували організувати військовий переворот і зуміли захопити будівлю парламенту. Однак рішуча позиція короля, який вимагав від бунтівників здатися, не дозволила путчистам взяти верх. Це дуже сильно зміцнило авторитет Хуана Карлоса в Іспанії.

Іспанська шлях до демократії виявився особливим. Потрібна була не тільки ключова роль короля, готового зробити реальні дії для відновлення влади парламенту. Іспанському суспільству довелося погодитися на компроміс: в країні встановився негласна заборона на з’ясування того, хто більше винен у колишньої громадянської війни і хто є чиїм політичним спадкоємцем. Лідери лівих і правих партій зрозуміли, що для побудови нової Іспанії потрібні спільні конструктивні зусилля.

Іспанія в 1980-1990-і роки

У 1980-1990-і рр. при владі в основному перебували уряду соціалістів, які керували країною самостійно або в коаліції з іншими партіями. Іспанська соціалістична робоча партія (ІСРП) почала активне залучення іноземних інвестицій і приватизацію, пішла на скорочення соціальних витрат, хоча це суперечило її програмі. Це стало вимушеним заходом для того, щоб модернізувати економіку. У міру стабілізації економічного становища влада почала збільшувати пенсії та допомоги по безробіттю. Країна розширила співпрацю з країнами Заходу, в 1986 р, нарешті, вступила в ЄЕС, а в 1992 р – в Європейський Союз. У той же час серйозною проблемою залишається діяльність ЕТА – баскської терористичної організації, яка добивається незалежності Країни Басків.

Протягом декількох століть баски вели боротьбу за автономію в складі Іспанії, а нерідко і за незалежність від неї. Проте, століттями особливі права басків не надто визнавалися центральною владою Іспанії. У 1936 р республіканське уряд надав Країні Басків автономію, і переважна більшість басків підтримувало саме його.

Однак переміг генерал Франсиско Франко, і автономія була скасована. Баски йдуть у підпілля, де створюють в 1959 р радикальну організацію ЕТА ( «Еускаді та Аскатасуна» – «Вітчизна і свобода басків»). В результаті терористичних актів, скоєних угрупованням за 40 років, загинули 814 осіб. Найбільш часто баски підривали представників центральної влади в найбільших міста Басконії – Більбао і Сан-Себастьяні.

Після смерті Франко в 1975 р і воцаріння короля Хуана Карлоса I в Іспанії відбувається демократизація, і Країна Басків, а потім і провінція Наварра, в якій раніше переважали баски, отримують статус автономії, причому баскська мова визнається офіційним. Незважаючи на це, терор тривав навіть і в 90-і рр. Вибухи гриміли в Мадриді, Барселоні та на популярних у іноземних туристів курортах.

Іспанія в кінці 1990-х – початку 2000-х років

У 1996 р соціалісти поступилися влада консерваторам – Народної партії. Положення партії в суспільстві було нестійким: вона двічі втрачала владу. В останній раз це відбулося в 2004 р 11 березня 2004 року, напередодні чергових виборів, в Мадриді прогриміла серія вибухів, жертвами яких стали близько 200 осіб. Влада поспішили звинуватити в терактах сепаратистів з ЕТА, але дуже швидко з’ясувалося, що це було навмисною брехнею – за організацією вибухів стояла ісламська організація «Аль-Каїда», які мстилися за підтримку Іспанією військової акції в Іраку. Влада побоювалася, що суспільство буде невдоволено участю іспанського континенту в операціях НАТО в цій країні, тому приховали правду про теракт. Реакція іспанського суспільства на публічну брехню стала ще однією демонстрацією незворотності демократичних змін: уряд зазнали краху на виборах, а новий прем’єр-міністр Сапатеро вивів війська з Іраку, як цього і вимагали більшість іспанців.

Питання з цього матеріалу:

  • Яку позицію займала Іспанія в роки Другої світової війни?
  • Чому Франко не розділив долю Гітлера та Муссоліні?
  • Які причини встановлення в Іспанії військової диктатури?
  • Які особливості іспанського шляху від авторитаризму до демократії?
  • Яка роль короля Хуана Карлоса I в процесі демократизації Іспанії?
  • Яку роль в процесі демократизації в Іспанії зіграли зовнішні сили: США, міжнародні організації, ЄЕС і Європейський Союз?
  • Чи було корисним для Іспанії вступ в ЄЕС і Євросоюз?
Посилання на основну публікацію