Громадський рух в 30-50 роках XIX століття

Після небаченого зростання кількості таємних суспільно-визвольних організацій після завершення Вітчизняної війни, імператорська влада суворо стежила за діяльністю дворян, в цілях недопущення їх участі у визвольних рухах.

Після декабристського повстання в 1825 році, всі його учасники понесли найсуворіше покарання: організатори були розстріляні, а учасники – відправлені на заслання. Народ, який очолив на декабристів величезні надії, залишився розчарований

Період призупинення громадських рухів
У 30-х роках 19 століття почався поступовий спад громадських рухів в країні. Освічена громадськість розуміла, що якщо декабристи з усією їх ретельною підготовкою не змогли домогтися успіхів, ініціювати нові повстання проти імператорської влади немає сенсу.

Вивести країну з летаргії і нагадати про необхідність створювати нові громадські організації зміг П.Я. Чаадаєв. У своєму творі «Філософські листи» він вказав, що нинішнє небажання вести суспільно-визвольні рухи пояснюється впливом на російський менталітет історичної епохи зародження Християнства в Русі.

Критиками така теорія сприймалася як абсурдна, але варто віддати належне Чаадаєву – після публікації його твори, в країні помітно пожвавилася суспільне життя.

Види громадських рухів в 30-50х рр.
Новоутворені громадські рухи мали три основні напрями – це прихильники консервативної ідеології, ліберального напрямку розвитку країни і прихильники відкритого революційного вектора.

Цікавим є той факт, що громадський рух, яке мало консервативне начало, очолив сам Імператор Микола 1. Членами таких організацій відстоювалася політика Імператора, вони вважали, що з падінням кріпосницького ладу негайно зникне і Російську державу.

Ліберальний напрямок складалося переважно з товариств слов’янофілів і шанувальників заходу. Основою руху слов’янофілів була ідеалізація допетрівською Русі. Вони вважали, що петровські реформи прирекли Російську Імперію на повільне знищення її самобутності і культури.

Найбільш затятими шанувальниками відновлення старого укладу життя були брати Киреєвські, Аксакова і М. Данилевський. Західники складалися переважно з літераторів, філософів та істориків. До них ставилися К. Кавелін, М. Катков, І. Тургенєв, які були прихильниками європейського шляху державного розвитку і бачили Росію не імперією, а парламентською республікою з монархією, яка носила б символічний характер.

Також цей період став часом зародження перших радикальних революційних рухів, активними учасниками яких були Герцен, Бєлінський і Петрашевський. Вони розуміли, що зараз здійснити революцію неможливо, тому робили ставку на агресивно налаштовану молодь.

Ними були створені спеціальні гуртки, в яких обговорювалися теми необхідності революційної перебудови в державі. За активної революційної діяльністю послідувала і урядова реакція: Петрашевський був розстріляний, Герцену довелося тікати до Європи. Революційні рухи відновилися лише у 1956 році.

Посилання на основну публікацію