Герої «Слова о полку Ігоревім»

Придивімося до знаменитого епосу «Слово полку Ігоревім». І особливо до тієї його частини, яке називається «Златоє слово» або «Заклик до князів». І будемо пам’ятати, що в цьому творі відображені події середини 80-х років XII століття. Тобто не більше ніж за 20 років після розграбування Києва військами Андрія Боголюбського. Суть «Злата слова» – звернення автора «Слова» до руських князів c закликом до єднання в боротьбі за збереження Русі. Кого ж називає автор в цьому зверненні. Спочатку заклик звернений до суздальському князю Всеволоду Юрійовичу, синові Юрія Долгорукого, рідному брату Андрія Боголюбського, а потім до інших князів. Але не до всіх, а тільки до нащадків Мстислава Великого, сина Володимира Мономаха. Тут слід ще раз нагадати про ворожнечу, яка існувала між нащадками Ярослава Мудрого (Ольговичами і Мономаховичами). У цьому переліку князів немає згадки про Ольгович. Що тим більше дивно, оскільки самі «винуватці» невдалого походу на половців братів Ігоря (Новгород-Сіверського князя) і Всеволода (Курського князя), належать саме до Ольговичів. Таким чином, симпатії і антипатії автора «Слова» розділяються не між північними і південними князями, а між різними гілками однієї династії. А здавалося б, автор мав повну підставу звинуватити в межкняжескій ворожнечі Андрія Боголюбського. Але автор «Слова» знає як багато доклали зусиль князі чернігівські (Ольговичі) до розпалювання усобиць.
І, нарешті, кілька слів про географію князівств, згаданих у Заклику. Тут і згаданий вище князь Всеволод Cуздальскій і Ярослав Галицький (Осмосмисл), який був одружений, між іншим, на сестрі суздальського князя. Тут і внуки Всеслава Полоцького, князівства, яке ще з часів Святого Володимира стояло особняком у дінастіческом сенсі. Як бачимо для автора «Слова» немає поділу на північних князів і південних. Для нього всі російські князі – члени величезної родини, в якій, на жаль, немає старшого, як у колишні часи «старого Володимира». Звичайно, як у кожній родині, причин для невдоволення один одним було безліч. Автор дуже точно висловив основну думку поеми, вклавши в уста київського князя Святослава гіркі слова: «нь се зло – княже ми непособіе». (Як це актуально в наші дні!) Освіта двох центрів. Наступ Степу на руські князівства було настільки значним, що руські князі були поставлені перед необхідністю рішучих заходів щодо захисту своїх вотчин. Знаменитий суперник Андрія Боголюбського Мстислав Волинський звертався до братів-князям, вказуючи на тяжке становище Русі: «Пожалійте про Руську землю, про свою отчині: щоліта відводять погані християн у свої вежі, а ось уже й шляху у нас віднімають». Турбота про важливих торговельних шляхах стала однією з основних турбот руських князів. Не допомагали навіть родинні зв’язки руських князів з половецькими ханами. У такій обстановці життя сільського населення просто позбавлялася сенсу і величезні простори київського та переяславського князівств почали поступово порожніти. Селянський люд почав йти в більш спокійні місця: у північно-східні (Володимир, Суздаль Ростов) і західні князівства (Галич, Володимир -Волинський). Саме в цей період і почалося посилення політичного і господарського впливу цих князівств. Цей період особливо важливий для нашого дослідження.
Російські та українські історики неоднаково оцінюють вплив цих центрів. На думку одних центр загальноросійської життя зміщувався переважно на північний схід, на думку інших – на захід від Києва. Відповідно, та і інша сторона звертається до тих подій, які вписуються в їх логічну схему. Ми ж зробимо інакше: придивимося уважно і неупереджено до взаємин цих князів і київського князя, не упускаючи важливих подробиць.
В кінці XII початку XIII сторіччя в Суздалі, як ми знаємо, княжив Всеволод Велике гніздо, що добився княжого столу ціною численних і багаторічних кривавих сутичок з іншими претендентами. Нагадаємо, що Всеволод був сином Юрія Долгорукого, стало бути онуком Володимира Мономаха. Він княжив ні багато ні мало 35 років (помер в 1212 році) і навіть хоча б з цієї причини користувався повагою серед інших князів, та й володарів за межами Русі.
У Галичі в той час княжив Ярослав Осмомисл. У цьому князівстві закріпилася молодша лінія роду Ярослава Мудрого. Всеволод і Ярослав, оспівані в «Слові о полку Ігоревім», були родичами подвійно: Ярослав був одружений на сестрі Всеволода. Син Ярослава Володимир після низки запаморочливих подій був вигнаний з Галича. Головними дійовими особами цих подій були галицькі бояри, князь без місця Ростислав, король угорська, німецька імператор і польський князь. Володимиру довелося навіть втекти з полону, але, в кінцевому рахунку, він залишився княжити в Галичі. Бажаючи зміцнитися свої позиції, Володимир звернувся до князя Всеволода з таким проханням: «Батько і пан! Удержи Галич піді мною, а я божий і твій з усім Галичем і в твоїй волі завжди ». Всеволод втрутився і вжив заходів, що забезпечили Володимиру спокійне князівство до самої його смерті в 1199 році.

Посилання на основну публікацію