Формування давньоруської народності

Наприкінці X століття було закінчено об’єднання всіх східних слов’ян у єдину державу. Підкоряючись влади київського князя, кожне слов’янське плем’я повинно було не тільки платити йому данину, а й участь в загальнодержавних справах. Здійснюючи військові походи, київські князі збирали народні ополчення з усіх східнослов’янських земель. У таких походах воїни були об’єднані спільною метою, відчували свою спорідненість один з одним і з гордістю заявляли: «Ми з роду руського». З таким настроєм вони поверталися до себе додому. Найбільш відважні і доблесні воїни (на Русі їх називали витязями, богатирями) приймалися в княжу дружину. У мирному житті населення всіх слов’янських земель також об’єднували спільні справи. У численних селищах дзвеніли сокири, будувалися човни для княжого флоту і купецьких караванів. Потім вони сплавлялися водою до Києва. На київському торзі сходилися жителі всіх слов’янських земель. У процесі спілкування згладжувалися місцеві відмінності в мові, виникав і розвивався єдиний давньоруську мову. Прийняття християнства, віра в єдиного Бога ще більше згуртували населення, яке проживає на території Давньоруської держави. З плином часу люди перестали ототожнювати себе хто з полянами, хто з древлянами, хто з родімічі, вони стали вважати себе єдиним цілим. Так поступово складається давньоруська народність.

Посилання на основну публікацію