Етапи історичного розвитку України

 

Курс охоплює період вітчизняної історії від 1939 р. до сьогодення. У ньому органічно поєднані події європейського та регіонального масштабу. Кульмінацією цих подій є утворення незалежної України.

Хронологічно курс поділяється на шість періодів, які відповідають складним соціально-економічним і політичним процесам, що відбувалися в Україні.

Перший період тривав від 1939 до 1945 р. З нападом нацистської Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 р. почалася Друга світова війна. Її подих відразу відчула на собі Західна Україна. від перших годин вторгнення німецьких військ та їх союзників 22 червня 1941 р. вся територія України опинилася в епіцентрі бойових дій. Тут зосереджувалися найбільші армії воюючих сторін. Протягом 1941-1945 pp. загинули мільйони українців, було зруйновано 1714 міст і поселень міського типу, 28 тис. сіл.

Величезні втрати і вагомий внесок у розгром окупантів дозволили Україні стати країною-співзасновницею ООН – міжнародної організації, створеної заради збереження миру та співробітництва народів світу.

Другий період охоплював 1946 – початок 1950-х pp. Він увійшов у новітню історію як період повоєнної відбудови. Відбудова збіглася з початком «холодної війни», спричиненої різким загостренням відносин між колишніми учасниками антигітлерівської коаліції. За перше повоєнне десятиліття ціною героїчних зусиль українського народу за неймовірно скрутних обставин промислове виробництво УРСР майже досягло довоєнного рівня. Суспільно-політичне і культурне життя розвивалося у межах, ; назначених сталінським тоталітарним режимом.

Третій період продовжувався від середини 1950-х до середини 1960-х pp. У цей час розпочався процес лібералізації суспільно-політичного життя. Найважливішим її елементом стала ліквідація ГУЛАГу. Були зроблені спроби децентралізації управління промисловістю, реформування соціально-економічної та культурної сфер. Новий курс у соціально-економічній і політиці призвів до послаблення ідеологічного тиску й позитив- ! по позначився на розвитку національно-культурного життя України.

Четвертий період тривав від середини 1960-х до середини

1980-х pp. Він увійшов у новітню історію як період «застою», хоча ця назва і не дає його вичерпної характеристики. Індустріальні галузі розвивалися в основному екстенсивним шляхом. Можливості розвитку командної економіки в її нереформовано-му вигляді вичерпалися. Період завершився поглибленням системної кризи суспільно-економічного ладу. Тягар «холодної війни» на тлі глибокої ідеологічної кризи підірвав могутність СРСР. Країна опинилася перед загрозою розпаду. Під кінець «застою» в українському суспільстві зросли соціальне напруження та опір русифікації.

П’ятий період продовжувався від 1985 до 1991 р. Він проходив під гаслами перебудови, нового мислення і гласності. Під тиском всеохоплюючої кризи нове керівництво СРСР змушене було лібералізувати політичний режим. Це прискорило розклад тоталітаризму, і центральна влада почала втрачати контроль : над суспільними процесами, у тому числі – в національному питанні. В Україні з’явилися «неформальні» організації, найголовнішою з яких став Народний рух України.

Шостий період розпочався в 1991 р. і триває досі. 24 серпня 1991 р. Україна була проголошена суверенною незалежною державою. Країна намагається здійснити економічні реформи, побудувати громадянське суспільство. З появою незалежної України змінилася політична ситуація в Європі. Геополітичне становище нашої держави вимагає визначення стратегічних : векторів економічної та політичної інтеграції. Європейський вектор для України залишається ключовим.

Посилання на основну публікацію