Еріх Манштейн

Генерал-фельдмаршал Еріх фон Манштейна можна по праву вважати одним з найвидатніших фельдмаршалів другої світової війни. Еріх виріс у прийомній сім’ї, його прийомним батьком був дядько, а справжній батько, німецький генерал помер ще до того, як його син сказала перше слово. У 19 років він вже був кандидатів в офіцери, а в 27 отримав своє перше звання, звання лейтенанта.

     Під час першої світової війни воював на Західному і Російському фронтах, але воював не так довго, як хотів, тому як отримав поранення і залишок війни переходив від однієї штабної посади до іншої. У 1927 році, у віці сорока років отримує звання майора. Через п’ять років отримав звання полковника і був призначений командувачем єгерським батальйоном, до того часу, поки до влади не прийшли нацисти (трапилося це в 33-му). Після цієї події Еріха фон Манштейна підвищили до полковника, і він був переведений до генерального штабу Вермахту.

      У 1937р. вже став генерал-лейтенантом, а через рік генерал-майором. Перебуваючи на своїй посаді, він проявив себе якнайкраще. У той час як розроблявся план кампанії на Заході (його планували провести за планом Шліффера, 1914 г.), Еріх запропонував командуванню свій план, який вразив Адольфа Гітлера до такої міри, що той відмовився від колишнього плану. Еріх фон Манштейн запропонував не прямий напад на ворога, а професійно-продуманий візит з тилу.

     Перед тим як Німеччина почала західну кампанію, Еріха фон Манштейна призначили командиром XXXVIII армійського корпусу, і не дивлячись на те, що даний корпус не мав надій німецького командування і був другорядним з’єднанням, Еріх фон Манштейн вкрай уміло керував ним, що під його керівництвом цей корпус з неймовірною швидкістю просувався по чужій території на Захід.

      На початку Великої вітчизняної війни тоді вже генерал Еріх фон Манштейн командував LVI танковим корпусом, діючий на російсько-німецькому фронті на початку операції «Барбаросса». Тут вперше по-справжньому проявилися його здібності полководця, тому як танки під його командуванням просунулися на 200 миль по Радянській землі, не зупиняючись ні перед яким перешкодою. Вони наполегливо рухалися на шляху до Ленінграда, і неодмінно досягли б його, якби не наказ згори, який свідчив, що танкову дивізію необхідно перекинути в 16 армію, яка в той момент перебувала під Старою Русою. Там Еріх фон Манштейн зі своїми танками продовжив захоплювати один кілометр за іншим.

     У 1941 році Манштейн став командиром 11 армії, яка входила в групу армій «Південь», перед якою стояло завдання взяти Ростов-на-Дону і зробити так, щоб в Криму не залишилося жодного солдата червоної Армії. До листопада і Сімферополь став німецьким містом, з більш ніж чотирма сотнями тисячами полонених в ньому. Проблеми почалися з настанням суворої російської зими, яка змусила помучитися німецьким солдатам. Через складне ситуації Манштейн був змушений усунути генерала Шпонека, який будучи вельми невмілим командиром, був не в змозі управляти своїм військом в такий складний час.

     1 січня, 1942 року, на той момент вже генерал-полковник Еріх фон Манштейн, перебуваючи в Криму, був змушений на чотири місяці тримати оборону міста, після чого на початку травня, перейшовши в рішучий наступ, німецькі війська здобули нищівну перемогу відразу над декількома радянськими військами.

     На початку червня Манштейн ледь не відправився на той світ, коли, пропливаючи на італійському катері, оглядав околиці завойованого Криму. У цей момент пролітав радянський винищувач, який як би, між іншим, розстріляв цей катер. В результаті цього прецеденту постраждав кілька людей, проте сам генерал-полковник залишився цілий і неушкоджений.

     Через кілька днів після цього інциденту, під час чергового штурму упав Севастополь. За це величне падіння Манштейна присуджується його останнім звання генерала-фельдмаршала і в якості заохочення переводять в Ленінград, де в порівнянні з жорстокими боями в Криму панувало затишшя. Однак відразу після появи генерала-фельдмаршала справа пішла швидко і атаки на радянське місто поновилися.

    В кінці листопада того ж року його знову перевели на південь, де він став командиром групи армій «Дон», які повинні були пробитися до генерала Паулюса, а пізніше і до Сталінграда. Генералу Готу залишалося всього півсотні кілометрів до міста Сталіна в той час як на нього обрушилися один за іншим удари радянських військ, які просто змели військо з лиця землі. На підході був і Манштейн, якому явно не посміхалося повторити долю своїх друзів. Тому довелося стрімко поступатися, але стрімко не вийшло, через що його військо зазнало величезних втрат. З цього моменту Манштейн став втрачати свій авторитет, його кар’єра повисла на волосині.

Однак незабаром він зміг реабілітуватися, захопивши промислову столицю України в 1943-му році, ця перемога стала останньою перемогою Німеччини на східному фронті.

     На липень, 1943-го року у Гітлера було заплановано наступ під Курськом, яке він доручив кращим полководцям Німеччини – Манштейну (займався південною стороною), і Моделю, який забезпечував північ. Однак, незважаючи на те, що операцією «Цитадель» (так вона називалася) управляли такі великі воєначальники, до середини липня, а точніше до 17-липня армія Німеччини просто видихалася. Манштейн досяг великих успіхів, ніж Модель. У Манштейна було кілька ідей з приводу порятунку німецької армії, але всі вони були геть відкинуті Адольфом Гітлером.

    Восени війську Манштейна довелося відступити на 250 миль на захід від Курська, вставши біля правого берега Дніпра. Він як і раніше намагався боротися з червоною армією навіть в 1944-му році, проте всі ці спроби вели до неминучих втрат. У лютому 60 000 німецьких солдатів потрапило в котел під Черкасами. Усі прохання Манштейна з приводу відступу військ були відхилені, і тоді він вирішив піти проти волі командування. В ніч з 16 на 17 лютого він порушив наказ Гітлера. 30 березня Гітлер усунув його від командування.

     З цього моменту він став звичайним пенсіонером, жив тихим життям, вів домашнє господарство, і лише наступ Червоної армії в середині 45-го року змусило його стрепенутися і пуститися у втечу разом зі своєю сім’єю на захід. Незабаром йому довелося здатися в полон британцям, в полоні у яких він провів до середини 1948 го року. І помер він лише в глибокій старості, в 86 років, в Баварії, 11 червня, 1978 року.

...
ПОДІЛИТИСЯ: